Гендерна політика України: оцінка ЄС

Головна радниця з гендерних питань і впровадження резолюції 1325 «Жінки, мир, безпека», представниця Європейської служби зовнішніх справ Мара Марінакі розповідає про візит до України.

Мара Марінакі: Насамперед, темою розмов стане просування та посилення видимості жінок. Звичайно, також ми будемо говорити про гендерну рівність і важливість жіночого внеску в розбудову миру та безпеки. Цей внесок неможливо переоцінити. В цій сфері ЄС дивиться в одному напрямку з Україною — і не лише в контексті наших обопільних взаємин, але і з огляду на зобов’язання перед ООН, Радою Європи тощо. Це ті галузі, де всі ми бачимо потребу більш тісного залучення.
Назагал усі ми стурбовані загальним підходом, і це ми маємо намір підкреслити в розмовах із українськими співрозмовниками. Вже зроблено певний прогрес, і ми також підкреслили важливість дотримання такого параметра як імплементація національної програми з рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків. Цю програму ми бачимо як важливий пріоритет.

Також ми переконані, що всім формам насильства необхідно покласти край. Це також та сфера, де ми можемо ефективно докласти зусиль разом із українським урядом. Ми закликаємо Україну вивчити можливості більш тісної співпраці з нами задля розвитку гендерної рівності. Будь-хто може з користю використати наш досвід — поразки, успіхи, нові способи діяти більш плідно.  

Ірина Славінська: Давайте поговоримо про національний план за гендерну рівність. Чому окремі міністерства створюють власні плани дій? Чи можуть вони замінити національний план?

Мара Марінакі: Кожна категорія — це політичні рішення, і вони всі різняться, є свої особливості на місцевому, регіональному чи національному рівні. Їх потрібно дотримуватися та ставитися до цих особливостей з повагою.

В цьому контексті з нашого власного досвіду можу сказати, що ми зібрали більшу картину та переконалися, що наявність національної програми, яка задає контекст і майданчик для всіх, хто хоче долучитися — це набагато більш ефективне рішення, ніж розбивати роботу на більшу кількість дрібних шматочків. Це дуже важливе послання, що ми вже почали доносити, і про яке ми продовжуємо говорити з українським урядом. Ідеться про більш сильне центральне координування, всі зусилля повинні мати сильне політичне лідерство, аби мати спроможність долучатися, продовжувати, вимагати підзвітності міністерств, влади — робити все, що називається «імплементація». В цьому сенсі нам потрібна більша перспектива, картина більш широким планом, аби зусилля реалізовувати крізь уже наявні структури. Все має працювати разом.

Ірина Славінська: Наскільки ви відчуваєте наявність в українському парламенті бажання захищати права жінок?

Мара Марінакі: Я би не спішила говорити та узагальнювати весь український парламент і його депутатів як таких, що всі разом виступають проти домашнього насильства. Нам було дуже приємно, коли Порошенко подав у Верховну Раду проект закону про ратифікацію Стамбульської конвенції. Ми також радо дізналися звістку про те, що в першому читанні пройшов закон про протидію домашньому насильству. Я бачу, що всі ми бачимо переваги в тому, щоби бути належним чином озброєними для боротьби з таким ненормальним явищем як насильство проти жінок у всіх його формах — чи то домашнє насильство, чи то будь-яка інша форма гендерованого насильства, серед жертв якого найбільше саме жінок і дівчат.

В цьому контексті ми переконані, що ми маємо також дуже послідовними в тому, як саме визначаємо наші зобов’язання. Я не думаю, що будь-хто з депутатів парламенту готовий захищати ідею про те, що домашнє насильство є чимось добрим, і тому його не потрібно забороняти законодавчо. Назагал ми відчуваємо, що важливою частиною політичної відповідальності будь-якого уряду є посилення відповідальності за злочини та внесення належних правок у Карний кодекс, які дозволять притягнути агресорів до правосуддя, а також захистити жертв, допомогти їм повернутися до нормального життя після випадку насильства.

І тут Україна не може бути винятком з-поміж інших країн. Не можна зосереджуватися на окремому слові, що було вирване з контексту. Не можна замість нього кидатися на якості, пріоритети чи визначення, що не пов’язані з суттю справи. Я вважаю, що це хибний початок. ЄС цілковито налаштований допомогти це роз’яснити — за допомогою наявного контексту, за допомогою Європарламенту, а також на рівні політичного обміну та діалогу між лідерами ЄС в Брюсселі, лідерами кожної окремої країни-члена ЄС та українськими лідерами тут у Києві.

Ірина Славінська: Чи можливе існування закону про протидію домашньому насильству без слова «гендер»?

Мара Марінакі: Суть використання слова «гендер» полягає в тому, аби описати жертв, які страждають від певного виду насильства і певного виду поведінки. Я не бачу причин, які би заважали прийняти законопроект про протидію домашньому насильству остаточно. Зрештою, вже існує Конвенція про усунення дискримінації проти жінок (CEDAW) і міжнародна угода стосовно неї, що була прийняла більшою частиною світової спільноти. Україна цю Конвенцію ратифікувала без проблем, і гендер є її частиною. Я не розумію, що могло відбутися між прийняттям CEDAW і нинішнім моментом, коли щодо ратифікації Стамбульської конвенції ми отримуємо інакші сигнали. 28 країн-членів ЄС всі разом підтримують її ратифікацію як одного міжнародного договору. Це один із небагатьох механізмів захисту, які існують для захисту жінок, включно з домашнім насильством. Усі 28 країн-членів ЄС підписали Стамбульську конвенцію, триває  процес ратифікації, 14 країн-членів уже ратифікували Конвенцію. Це питання часу, з усім іншим, що потрібне для завершення цього процесу, проблем немає. Україна є частиною тієї ж інтелектуальної та моральної родини. Тож потрібно довести, що ми дивимося в одному напрямку — в напрямку поваги до жінок. І це полягає насамперед у підписанні, прийнятті, ратифікації та впровадженні положень Стамбульської конвенції. Я не бачу жодних перепон для цього. Навіть якщо ідеться про визначення якихось ідей, яких насправді просто не існує, і які підривають принципи та дух Конвенції.

Ірина Славінська: Яким є вплив церкви на прийняття законів в ЄС?

Мара Марінакі: Я думаю, церкви є у всіх країнах ЄС. Із усією повагою до віри, до всіх вір, у яких кожен із нас виростав і виховувався, вони є частиною нашої культури та наших особистостей. І це потрібно враховувати. Наскільки я знаю, церкви завжди відігравали позитивну, ефективну, конструктивну роль у розвитку суспільства. В цьому контексті зауважу, що церкви ніколи не створювали жодних альтернативних інтерпретації у ході великих дискусій щодо прийняття Стамбульської конвенції у всіх 28 країнах-членах ЄС. Та і поза темою Стамбульської конвенції можна зауважити, що ідеться про обопільну підтримку, що враховує суспільство, традиції, культуру кожної країни ЄС. Ми будемо продовжувати таку співпрацю для просування миру та безпеки для всіх у ЄС і в сусідніх країнах.

Ірина Славінська: Давайте поговоримо про політичну участь жінок у прийнятті рішень у демократіях.

Мара Марінакі: Можливість політичної участі є наріжним каменем для належного функціонування будь-якого суспільства. Рівний доступ до політичної участі означає, що всі частини суспільства рівноцінно включені у прийняття рішень і долучаються до цього процесу, що є абсолютно важливим для всіх нас, наших дітей, нашого майбутнього. Ти не можеш приймати добрі рішення, виключивши з процесу половину населення, адже на цю половину країни також напряму впливають прийняті рішення. Винятків тут бути не може — жодну частину населення не можна усувати, особливо якщо ідеться, до того ж, про половину населення. Звичайно, я маю на увазі доступ до політичної участі жінок.

Це дуже важлива частина наших пріоритетів — ідеться також і про світову спільноту, що відображене і у відповідній резолюції Ради Безпеки ООН, де йдеться про те, що політична участь жінок є важливою частиною будь-якого процвітання в будь-якому суспільстві, а також важливою частиною досягнення миру та безпеки в світі.

Ірина Славінська: Де знайти жінок, які б заповнили місця, звільнені для них завдяки використанню гендерних квот?

Мара Марінакі: Треба просто почати шукати. Якщо жінок на відповідні посади чи місця в партійних списках буде недостатньо, однозначно потрібні квоти. Це один із найбільш ефективних способів підперти двері ногою та фасилітувати початок залучення жінок. Можливо, на початку і не вдасться одразу ж залучити найкращих. Але жінки прокладуть шлях для наступних, які відчуватимуть уже більше впевненості та інтересу для того, щоби залучатися до роботи активніше. І поволі прийдуть найбільш кваліфіковані жінки. Це не простий процес, але треба почати. Квоти є чудовим способом прокласти шлях для інклюзивної участі жінок. На цьому шляху ми можемо ставати амбітнішими і розширювати спектр пошуку найкращих кандидатів. Ми можемо стати більш гендерно нейтральними в майбутньому. Але для того, щоби за столом переговорів і прийняття рішення  були жінки, їх потрібно зацікавити, ангажувати, відібрати підходящих кандидатур — на цьому етапі так чи інакше потрібна більш інклюзивна система відбору. Не вистачить просто концентруватися на виборах і виборчих квотах. Потрібно іти далі. Жінки мають бути обраними до парламенту, виконувати свої обов’язки, вчитися та зрозуміти, як працює система законодавчої роботи та прийняття рішень.

Ірина Славінська: Як самим жінкам пояснити потрібність квот?

Мара Марінакі: Ми ніколи не говоримо про те, що хтось має бути квалікованим працівником саме як жінка. Ідеальна комбінація — мати професіоналок-жінок, які би поєднували дві ідентичності. Проблема полягає в представленні. Коли заглиблюєшся в статистику, стає очевидно, що набагато більше є успішних чоловіків-професіоналів, ніж жінок. Звичайно, стать не може бути вирішальним фактором, але про це потрібно пам’ятати та пропонувати якісь засоби від цього дисбалансу. Жінки самі побачать цінність такого підходу. Наприклад, у особисто моїй кар’єрі проблем із тим, що я жінка, ніколи не виникало. Але це не заважає мені бачити, як багато інших жінок, тисячі жінок, не можуть отримати такі ж рівні можливості. Саме з цим ми намагаємося працювати, саме тут ми намагаємося відновити рівновагу. Ми хочемо дати ширший вибір тисячам жінок, які не мають голосу, але відчувають, що можуть багато що дати своїй громаді.

Ірина Славінська: Як гендерні квоти можуть працювати у бізнесі?

Мара Марінакі: Я розумію з тих прикладів, які ми маємо в приватному секторі, що вони роблять зусилля та розуміють, що жінки в складі будь-якої ради директорів або інших рад, відповідальних за прийняття рішень, додають інших вимірів у процес і в успіхи кожної окремої компанії. Ми розуміємо, що приватний сектор працює насамперед на отримання прибутку. І в цьому контексті видається, що вони самі зробили висновок про те, що інклюзивне лідерство, наприклад, із справедливим залученням жінок, приносить набагато кращі дивіденди, ніж у минулому, коли керували лише чоловіки та ради директорів або топ-менеджмент. Вони розширили підходи, стали більш інновативними.