Гумор як зброя в гібридній війні

Чи можуть популярні на пострадянському просторі гумористичні шоу бути інструментом у гібридній війні? У студії Громадського радіо — редакторка «Детектор медіа» Галина Петренко.

Ірина Славінська: Що найбільше вразило у цьому дослідженні? Про що писали російські ЗМІ?

Галина Петренко: Наступного дня після публікації звіту на «Першому каналі» з’явилося велике ток-шоу, присвячене цьому дослідженню. Туди прийшли КВН-щики, включно з власником і незмінним ведучим програми Олександром Масляковим. Вони насміхалися з НАТО та говорили про те, що КВН — велике культурне явище, як балет.

Дослідники взяли проміжок з 2008 року по 2016 рік і показали, що меседжі в гуморі коливаються відповідно до зовнішньої політики Росії. В цьому цінність дослідження.

Наприклад, коли Барак Обама вперше був президентом, про нього жартували дуже ввічливо. Але в 2010 році, коли почалася дискусія з приводу встановлення системи НПРО в східній та центральній Європі, дискурс в цих гумористичних шоу дуже змінився. З того часу Обаму висміювали як могли.

Ірина Славінська: У вашій публікації є дуже цікаві спостереження щодо використання займенників, зокрема займенника «ми».

Галина Петренко: Дослідники помітили, що в цих шоу часто кажуть: «Ми — народ. Ми — держава», а також протиставляють «нас» та «їх», тобто Росію і Захід. Зовнішній світ показаний там дуже вороже, а єдиний, хто може врятувати російський народ, — це президент Росії. Таким чином нав’язується думка про те, що задля цього порятунку можна знехтувати якимись свободами.

Ірина Славінська: Чи можна говорити про те, що там існують якісь «темники», як це називали в Україні в часи Кучми і Медведчука?

Галина Петренко: Дискурс усіх цих шоу приблизно однаковий в кожен момент часу. Три з них виробляють один і той самий продакшен. Колись цей продакшен належав дружині Костянтина Ернста, який очолює «Перший канал». Десь між 2014 і 2015 роками вона продала його російському мільярдеру і близькому соратнику Путіна Аркадію Ротенбергу.

Тобто якщо говорити про те, чи є там «темники», я думаю, що є.

Любомир Ференс: Чи можна говорити про те, що російський гумор є заангажований?

Галина Петренко: Так.

Результати дослідження свідчать про те, що російський гумор заангажований у прокремлівський дискурс.

В російському гуморі є лінія про те, що Путін завжди правий, а винні у всьому абстрактні місцеві чиновники. До речі, в них це прослідковується і в кінематографі.

Ірина Славінська: Чи в Україні дивляться російські гумористичні програми?

Галина Петренко: Сам «Перший канал» говорить про те, що їхня аудиторія — це 250 млн. людей у всьому світі, і тільки 50 млн. з них — це етнічні росіяни. Решта — російськомовні. Це захоплює не тільки Україну, а й Прибалтику, а також великі російські діаспори в США, Німеччині та Ізраїлі.

Нотки ностальгії за Радянським Союзом — це найстрашніше для нас у кремлівському медійному дискурсі. Частина меседжів про загальну ностальгію і загальну історичну пам’ять захоплює і українську аудиторію. А це найнебезпечніше.

Ірина Славінська: Наскільки ці меседжі можуть бути інструментом гібридної війни? Чи гумор — це просто гумор?

Галина Петренко: Я думаю, що це зброя. Так само дуже сильною зброєю є телебачення. Ми бачимо, як змінюється свідомість людей, які знаходились під впливом різних медіа.