Хрест на спині як мішень: спогади волонтера, який надавав першу допомогу на Майдані

Гість ефіру — командир загону першої допомоги Червоного Хреста на Майдані Тарас Логгінов.

Анастасія Багаліка: Ви багатьом допомагали?

Тарас Логгінов: Багатьом. Ми не можемо підрахувати кількість людей, бо не завжди був час підраховувати. Я можу сказати, що наші загони були єдиною гуманітарною силою, яка на Майдані надавала допомогу по обидві боки барикад. Ми надавали допомогу всім, хто її потребував.

Анастасія Багаліка: Силовики до себе теж пускали?

Тарас Логгінов: Спочатку били, а потім пускали. В перші дні були проблеми, а наприкінці вони просили, щоб ми не йшли.

Анастасія Багаліка: Коли ви бачили пораненого, який був алгоритм дій?

Тарас Логгінов: Ми не медики. Нашим завданням було взяти постраждалого і доставити до професійного лікаря. Це швидка, медпункт на Майдані чи лікарня. Якщо потрібно, ми його стабілізуємо. Ми працювали на Інститутській, у Маріїнському парку, на Грушевського. Наш арсенал — це джгути, дезінфікуючі засоби, перев’язувальний матеріал, наші голови, руки та плечі.

Ми працювали на Інститутській, у Маріїнському парку, на Грушевського

Найважчим днем для нас було 18 лютого. Наш загін працював 23,5 години. 19-го був тільки невеличкий черговий підрозділ, тому що всі повинні були хоча б 4 — 6 годин поспати. 20-го нас було не так багато. У нас була система, за якою ми працювали. Ми не гасали всією компанією по Майдану. У нас були підрозділи, які відповідали за різні ділянки в різний час. Треба було мінятися, щоб якось витримати це. Але 18-го працювали всі. 20-го у нас хлопця підстрелили. Рома був підстрелений на Інститутській, він отримав кулю в стегно. З важким пораненням ми витягли його в лікарню. Це був третій випадок за весь Майдан, коли ми вивісили офіційно прапор Червоного Хреста на готелі «Україна». Тоді ми стали відповідати за цей медичний пункт, тому що до символіки Червоного Хреста є дуже суворі вимоги. Наприклад, там не повинно було бути озброєних людей, там повинна надаватись допомога всім, хто цього потребує.

Ми вийшли на Майдан 22 листопада, але активно почали працювати з 1 грудня і до кінця. Коли в Києві закінчилися активні дії, ми почали їздити по регіонах і організовувати загони по Україні. 9 травня 2014 року 4 хлопців з київського загону, 4 з донецького і один з Міжнародного Червоного Хреста були арештовані «ДНРівцями» і потрапили на підвал. Була дуже потужна операція, щоб витягти їх. До ранку ми їх витягли, але вони провели там кілька годин.

Коли почалася анексія Криму, у нас декілька людей там працювали, тому що ми встигли зробити такі загони в Сімферополі, Севастополі і в Судаку, потім ми працювали на кордоні Криму і Херсонської області, допомагали людям, які тікали з Криму.

Анастасія Багаліка: З документальних відео, зі свідчень ми знаємо, що багато поранених людей, які пішли на Інститутську, отримували поранення, коли намагалися відтягти тих, хто пішов туди першим.

Вікторія Єрмолаєва: Попри те, що ви були в яскравому одязі на Майдані, особливого ставлення до вас не було?

Тарас Логгінов: Понад 7 осіб з нашого загону отримали легкі поранення. В Сергія беркутівці на Грушевського цілилися в хрест на спині, як в мішень. Це було видно.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.