«Ікони Революції» на Грушевського мали статус пам’яток історії місцевого значення

Власник магазину меблів знищив графіті часів Майдану. Революційні зображення буде відновлено, а щодо знищення графіті заведено карну справу. Розбираємося в ситуації разом з Анастасією Гайдукевич (керівниця музейного відділу УІНП та кураторка Музею Майдану) та Павлом Гриценком (директор Інституту Української Мови).

Ірина Славінська: Нагадайте, про що саме йдеться.

Анастасія Гайдукевич: Ситуація в активній фазі розпочалася з другого вересня, коли в мережі почали з’являтися фотографії ретельного знищення зображень за адресою Грушевського 4. Ці графіті створені в 2014 році під час гарячої фази подій на Грушевського. Вони дуже символічні, бо там зображені Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко, при чому в дуже молодіжній інтерпретації, що було важливим під час Революції Гідності як переосмислення української революції, її вхід у молодіжний простір.

Друга фаза — це достатньо активне спілкування з власником магазину, який доволі різко та періодично в хамській формі коментував процес знищення. Це спровокувало низку відповідей та коментарів від різних людей, починаючи від мистецтвознавців, закінчуючи політиками, а також громадським сектором, який організував умовну, як вони говорили, мистецьку акцію з палаючими шинами та побиттям вікон, що ми маємо на підсумках.

Вчора відбувся спільний брифінг з представниками Музею, УІНП та мистецтвознавців, де ми говорили, що робити з графіті, як їх варто було би відновлювати і що в принципі все це є маркером більших проблем з культурною спадщиною та Музеєм Майдану, який створюється.

Ірина Славінська: Під час розгортання цієї історії, для мене здивуванням стало те, що в цих графіті був статус, який забороняв їх знищувати, бо власник магазину говорив, що вони, як і будь-які графіті. Який був у них статус, адже вони сучасні?

Анастасія Гайдукевич: Статуси в пам’яток бувають різні. Це не обов’язково може бути пам’ятка мистецтва чи архітектури. В даному випадку вони мали статус пам’ятки історії місцевого значення. Робоча група зі створення Музею Майдану/Музею Свободи ще від 2014 року прекрасно розуміла, що треба не допустити помилок у меморіалізації подібних подій, які були допущені в 2004. Це означає, «по гарячому», поки  є багато пам’яток і важливих маркерів у публічному просторі, їх треба зберегти.

І від 2014 року готувалася відповідна документація, облікові картки, необхідні для консервації та збереження цих територій. Таких карток було дві: вулиця Інститутська та Грушевського з описом, що там знаходиться. Відповідно до процедури вони були подані на Міністерство культури і 15 жовтня 2014 року вийшов відповідний наказ Міністерства культури, який надав цим територіям статус пам’яток історії.

Андрій Куликов: А чому про це так мало відомо? Наприклад, не було табличок.

Анастасія Гайдукевич: Стосовно табличок краще напряму запитувати в управлінні культури КМДА, бо охороняти пам’ятки місцевого значення — їхня пряма відповідальність. Стосовно того, чому не знали, дозволю собі висловити версію, що це бюрократичний дрібний момент, на якому увага могла бути не сконцентрована. Облікові картки і зазначення, що ці пам’ятки отримали статус, наголошувалося на кожній прес-конференції Музею Майдану. Якщо ви пам’ятаєте конкурс «Територія Гідності», цей факт був одним із обов’язкових умов, які зазначалися в описі до конкурсу. І текст облікових карток знаходиться в загальному публічному томі, опублікованому в Інтернеті. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.