Інтерес до бандури був у світі завжди, але були закриті кордони, — Яницький

Спілкуємося з заслуженим артистом України, бандуристом Тарасом Яницьким. Він розповідає про перспективи розвитку бандури в Україні, увагу до неї з боку світової спільноти та особливості опанування професії бандуриста в Стрітівській кобзарській школі у Київській області.

Євген Павлюковський: Пане Тарасе, як зараз складається ситуація з народними мистецтвами і зокрема з музикою? Чи є до них увага з боку слухачів?

Тарас Яницький: Так. Увага була і раніше, коли воно було менш популярне. Сьогодні відомо з яких причин в Україні йде війна, і українці нарешті почали себе ідентифікувати правильно, цікавитися культурою і мистецтвом своєї країни.

Євген Павлюковський: Ви викладаєте бандуру у Стрітівському коледжі. Воно має рівень музичного училища?

Тарас Яницький: Так. Стрітівська кобзарська школа — це коледж, там викладають ті ж самі предмети, що і в музичному училищі.  

Євген Павлюковський: Чи багато сьогодні охочих навчатися кобзарському мистецтву?

Тарас Яницький: Зазвичай охочих багато, але кожного року ситуація різна. Сьогодні багато музичних навчальних закладів конкурують між собою і намагаються залучити якомога більше абітурієнтів. Але до нас всі охочі вчитися можуть приходити навіть без музичної освіти, а за 4 роки навчання навіть зможуть вступити в консерваторію. Головне — мати музичний слух, відчуття ритму і бажання навчатися.

Євген Павлюковський: В академічні музичні училища можна вступити лише після закінчення музичної школи?

Тарас Яницький: Так. Треба мити диплом музичної школи.

Євген Павлюковський: Тобто до вас вчитися кобзарському мистецтву можна приходити у будь-якому віці?

Тарас Яницький: Так. У нас є студенти, які прийшли вже після закінчення, наприклад, філологічного факультету університету Шевченка.

Анастасія Багаліка: А як ви ставитеся до участі бандури у сучасній музиці, або до такого явища як рок-бандура?

Тарас Яницький: Я ставлюся до цього позитивно в тому випадку, якщо це зроблено якісно, а не як аматорська “шароварщина”. Це один з методів, яким можна популяризувати бандуру. Українська бандура — це маленький оркестр, на ній можна виконувати твори у будь-яких музичних жанрах. Бандура має дуже ніжний тембр. Я навіть мрію випустити диск з записами бандури для терапевтичного використання, адже ця музика має властивість лікувати.

Євген Павлюковський: Я знаю, що ви їздите з виступами в зону АТО і шпиталі. Де востаннє бували?

Тарас Яницький: В минулу п’ятницю були концерти в Києві, присвячені трагічним подіям Майдану. А перед цим давав концерти в Полтаві, в пам’ять загиблих в зоні АТО бійців з цього міста. Я граю усюди, де в цьому є потреба.

Анастасія Багаліка: Існує стереотип, що пов’язує бандуру лише з українською народною музикою. Чи це так?

Тарас Яницький: Бандура — дійсно народний інструмент. Я гордий з того, що я українець, адже лише Україна має свій власний народний музичний інструмент. Він у жодної іншої нації не повторюється. Але тут не треба плутати старосвітську і академічну сучасну бандуру. На сучасній бандурі можна грати класику, джаз і будь-яку іншу музику.

Євген Павлюковський: Ми на початку 20-го століття мали кількох відомих бандуристів, які були популярними в Європі та США. Сьогодні в світі бандуру ідентифікують як український інструмент?

Тарас Яницький: Так. Інтерес до бандури і нашого фольклору був в США та Європі завжди, але раніше кордони не були такі відкрити, як зараз. 

Євген Павлюковський: Тобто перспектива у українських бандуристів і випускників Стрітівської кобзарської школи є не лише в Україні?

Тарас Яницький: Так. Я особисто зараз маю запрошення в декілька країн і спостерігаю великий інтерес до бандури. Це будуть сольні концерти. У світі нашу бандуру називають українською арфою.