Іван Козловський: сталінські премії, школа в Мар’янівці і колядки в Кремлі

Про заходи, присвячені відомому співакові і меценатові розповість Тетяна Зозуля, керівниця проектів мистецько-концертного Центру Івана Козловського.

Василь Шандро: Які заходи відбувалися протягом цього тижня?

Тетяна Зозуля: Цей тиждень ми проводимо вже вчетверте. Тобто це четвертий сезон мистецько-концертного Центру Івана Козловського. Щоразу в нас є якась одна тема, що об’єднує всі заходи. Цього разу у нас була тема «Голос в ім’я миру заради майбутніх поколінь». Тобто ми об’єднали те, що знали про Козловського. Це дуже цікаво, тому що Козловський співав на Потсдамській конференції, Козловський виконував роль Лоенгріна і був ініціатором цієї постановки, попри те, що там був і Вагнер, і релігійна тематика, Козловський був запрошений до Віденської опери, де він співав партію Рудольфа в «Богемі». Раніше нам було відомо зовсім інше — що він невиїзний. А тут ми знайшли фото, де він на могилі Бетховена у Відні. Тобто це був світовий співак. Він співав навіть на Шрі-Ланці. Гастролі на Шрі-Ланці організував йому його друг, Громов. Коли питають, що це за чудовий капелюшок, який носив Іван Семенович в останні роки життя, то це пілотка, яка приносить довголіття. А подарував її йому Джавахарлал Неру. І не факт, що це не так. Бо прожив Іван Семенович 93 роки.

Ми проводили дуже багато цікавих заходів. Перший захід — музично-літературний вечір «Уж вечір…» Співала солістка Національної опери Тетяна Анісімова. Грали чудові музиканти Національної опери, виступали солісти Оперети — Юрій Гадзецький, Наталія Кухар.

Наступний захід збігся з ювілеєм Миколи Лисенка. Це було 22 березня. Тому ми провели захід «Молитва за Україну». Туди запросили дівчат з хору «Думка», які співали веснянки Лисенка. Наприкінці вечора ми всі разом співали «Молитву за Україну».

Василь Шандро: Лисенко якимось чином був пов’язаний з Козловським?

Тетяна Зозуля: Так. Вони навіть бачилися одного разу. Маленький Іван Семенович гуляв у монастирі в Києві. Назустріч вийшла поважна людина, якій сподобалося, як співали хлопці. Це був Микола Лисенко. Вони поговорили і Козловський пам’ятав про це все своє життя. Крім того, Козловський співав безліч творів Лисенка.

23 березня ми провели свій перший театральний капусник, в якому грали як заслужені артисти, так і студенти. Загальна тема театрального капусника — «директор театру». Проблема керівників театрів зараз є дуже нагальною. Ми грали Моцарта, якого переклали на українську. Виявилося, що це дуже сучасний сюжет.

24 березня, у сам день народження Івана Семеновича, ми проводили гала-концерт за участі київських солістів музичних театрів. У нас вперше співав народний артист Молдавії Валерій Кожокару. Також ми запросили Глухівський хор.

Все це можна подивитися онлайн. Ми робили скайп-концерти.

Насправді, Козловський мріяв тільки про одне — побудувати у рідній Мар’янівці музичну школу. Він це зробив за власні гонорари. І зараз Мар’янівська школа до нас приїде.

Козловський мріяв тільки про одне — побудувати у рідній Мар’янівці музичну школу. Він це зробив за власні гонорари

25 і 26 березня ми показували дитячі вистави. Ще одна дуже важлива подія запланована у нас на 28 березня. 28 березня збудеться те, про що ми мріяли 4 роки. Ми відкриваємо меморіальну дошку на території Михайлівського золотоверхого монастиря, де Козловський з 7 до 17 років співав у хорі. Ми відкриваємо дошку на співоцькому флігелі 28 березня о 12:00 годині. Скульптор — Іван Мельничук. На відкриття меморіальної дошки приїде ансамбль з Мар’янівської школи.

Іван Семенович Козловський (1900-1993). Фотографії Сергія Марченка

Мар’янівська школа за роки свого існування дала 300 професійних музикантів. Тобто це фактично мала народна консерваторія. Іван Семенович не тільки зробив школу, а й списав туди 9 роялів з «Большого театра». Він також придбав всі інструменти симфонічного оркестру, на яких досі грають діти в школі. Кожен свій сезон ми закриваємо у Мар’янівці. До речі, серед тих роялів, які він списав, є рояль, на якому колись грав Рахманінов. Вони його відновили.

Там проводять свої виступи світові музиканти. У цю школу возять дітей з усієї Київської області.

Василь Шандро: Іван Козловський — не тільки співак, а й меценат.

Тетяна Зозуля: Йому забороняли бути меценатом. Йому казали: «Іван Семенович, у нас не настільки розвинений комунізм, щоб ми собі таке дозволяли». Але він робив так, як надумав.

Тетяна Трощинська: Як йому це вдавалося? Це унікальна доля: заспівати колядки перед Сталіним, або говорити про духовну музику в тих умовах і навіть виконувати її.

Тетяна Зозуля: Я вважаю, що це був творчий подвиг. Наші колядки, які тоді знищувалися, він заново збирав і виконував. Крім того, у Великдень він заспівав у «Большому театрі» перед Сталіним. Його питали, що він співатиме. Він казав — романс «Христос Воскрес». Його кілька разів попросили заспівати щось інше, бо не могли це оголосити. Він виходить на сцену і оголошує романс сам. Звичайно, відспівав він геніально. Далі — тиша, всі дивляться на Сталіна. Першим зааплодував Сталін.

Одна американська агенція назвала його найкращим тенором 20 століття

Василь Шандро: Покоління Івана Козловського фактично загинуло в Сандармоху. Що його вберегло від подібних речей? Він — двічі лауреат сталінської премії, людина, яка створила музичну школу і виконувала колядки.

Тетяна Зозуля: Я думаю, це пов’язано з його популярністю. Його боялися ув’язнювати. Одна американська агенція назвала його найкращим тенором 20 століття.

До речі, влада дала йому премію за що? За Юродивого в «Борисі Годунові», де він «йде проти царя». І це парадокс. З одного боку, вони б його ув’язнювали кожного дня, а з іншого боку, вони слухали його роззявивши рота.