Калька, суржик, ярижка — чим засмічена українська мова

З мовознавцем, доктором філологіних наук Людмилою Ткач і культуртрегером Сергієм Архипчуком говоримо про книгу.

Ірина Сампан: Цю книжку вже можна купити?

Сергій Архипчук: Так, вона вийшла. До Києва її привіз сам видавець, директор видавництва «БаК» Орест Коссак. Це видання мало потішити 96-літнього Святослава Караванського, але він помер 17 грудня. Книжка вийшла за кілька тижнів. Вона є підсумком його довготривалого відстеження того, як відбувається у свідомості українців, професійних мовників та журналістів мовна підміна, втрата української душі, коли слова та фразеологізми підмінюються російською фразеологією, російським мисленням. Від неглибокого знання фольклору, приказок, живої української мови різних частин України виникає калькування. Найгірше відбулося в перші роки незалежності. У нас немає казначейства і казначея. Двієчники і трієчники змусили нас заснувати на державному рівні казначейство, а не скарбницю.

Ірина Сампан: Що таке ярижка?

Людмила Ткач: Цей термін виник ще у 19 столітті, коли українська література була, але не було системи правопису, яка б відтворювала тексти, що звучать українською мовою.

Оскільки видавнича діяльність була, видавалися збірки народних пісень, періодичні видання, треба було передати письмом ці тексти. Український звук «и» передавали російською літерою для позначення звука «ы». Давня назва цієї літери в кириличній абетці — єри.

Вигляд цього тексту створював враження відчуженого від того, як має звучати українська мова, тексту. Текст не відтворював природного звучання української мови. Терміном «ярижка» позначали чужу українській мові правописну систему. Напевно, Святослав Караванський вжив його в метафоричному значенні.

Проблема зразкового українського мовлення пов’язана не тільки з тим, що ми не знаємо усіх історичних глибин, не маємо доброго знання усіх текстів. Ми виховані в умовах, коли українська мова перебувала в тому ж комунікативному середовищі, що й російська, яка панувала в інформаційному просторі, засобах освіти, в культурних сферах життя. Проблема людини, яка хоче розмовляти українською мовою, — це проблема вибору засобу, проблема самоконтролю. Мовознавці навіть сформулювали для себе суть цього явища: в українця сформувався психокомплекс, страх перед мовленням, він радше промовчить, ніж наражатиметься на зауваження.

Гадаю, що проблема культури мовлення і осягнення історичних глибин української мови, розвитку її виразових засобів пов’язана з тим, що української мови мусить звучати більше. Коли її буде багато, у нас зникне цей страх.

Андрій Куликов: Мені здається, що одним із виявів цього остраху є те, що тебе звинуватять у тому, що ти розмовляєш суржиком? Але ж ми часто плутаємо суржик і перехідні говірки. Чи не потрібно нам або роз’яснити людям різницю між суржиком і перехідною говіркою, або кодифікувати суржик?

Людмила Ткач: Цікаве запитання. Гадаю, що мовознавці ще не готові дати вичерпну відповідь на ці запитання. У нас дуже мало опрацьовані теми, пов’язані з розумінням суті тих явищ, які ми називаємо розмовним мовленням, яке допускає певні відхилення від норм.

В говірці є декілька шарів мовних одиниць. Там є архаїчні мовні форми. З іншого боку, працює російськомовне радіо, російськомовне телебачення. Це і є той культурний продукт, який споживають у сільському середовищі. Це впливає на мовну свідомість. Говірка має багато рис, характерних для суржика.

В діалектах української мови зберіглося дуже багато церковнослов’янізмів, запозичень з грецької мови, які засвоювалися через посередництво церковнослов’янської мови.