Катування у місцях несвободи: чи відрізняється Україна від Росії?

У колонії Брянської області 22 липня ув’язнений загинув через тортури, про що повідомили в обласному Слідчому комітеті. За даними слідства, співробітник колоні № 6 «застосовуючи насильство і використовуючи спеціальні засоби, обмеживши рух засудженого, перев’язав тканиною його обличчя, в результаті чого останній помер від асфіксії».

На тлі цієї новини вирішили з’ясувати, яка ситуація зараз в Україні та наскільки ефективно працює Національний превентивний механізм щодо попередження катувань.

«Я вважаю, що в Україні за останні шість років система добре та відлагоджено спрацювала, відпрацювала механізм попередження катувань. Це впливає на зменшення кількості випадків катувань, жорстокого поводження. Я вважаю, що наш Національний превентивний механізм ефективно працює та попереджає, не допускає катування в Україні», – говорить Марина Гуменюк.

Проте в Україні немає точної статистики щодо катувань, додала вона.

«Тут проблема в тому, що немає ефективної системи розслідувань катувань, фіксації катувань. У нас не імплементований Стамбульський протокол і немає механізму та методології фіксування катувань. Є катування, але їх не фіксують і далі не передають, щоб розслідувати.

Дуже малий відсоток справ розслідується як катування – у більшості випадків це може кваліфікуватися як службова недбалість. Якщо є орієнтовно 200 справ за рік, а з них рішення суду про те, що це катування, отримують чотири-п’ять, то це дуже малий відсоток».

У нас існує превенція, але поки що немає ефективного розслідування, фіксування та реабілітації, говорить гостя.

«Зараз в Україні створюється Державне бюро розслідувань, яке буде розслідувати катування. Ми сподіваємося, що найближчим часом це буде якісна робота».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Може бути цікаво