Крім краси, важливі індивідуальність, харизма та вміння подати себе, — «Міс Україна 2016»

Олександра Кучеренко, «Міс Україна 2016», яка нещодавно повернулася з конкурсу «Міс світу-2016», розповідає про подробиці конкурсу.

Ірина Сампан: Розкажіть, як це було?

Олександра Кучеренко: Конкурс «Міс світу-2016» цього року відбувався у Вашингтоні, де зібралося 122 дівчини з усього світу, щоб представити свої країни. Обирали одну — найгарнішу, найкрасивішу і найталановитішу. Цього року нею стала пуерторіканка.

Для мене це був надзвичайний досвід. Я була там протягом трьох тижнів. За ці дні я багато чого побачила, пізнала, поспілкувалася майже з усім світом і налагодила зв’язки. Зараз у мене в контактах і «Міс Індія», і «Міс Мексика».

Окрім того, це також надзвичайний досвід у життєвому плані. Я зрозуміла, як правильно презентувати себе.          

Ірина Сампан: Зараз ви вже повернулися до навчання в університеті?

Олександра Кучеренко: Так, це було немов уві сні, але це було, і я надзвичайно щаслива, що мала можливість потрапити на «Міс світу».   

Ірина Сампан: На конкурсі ви представляли українське вбрання, білу сукню з українськими етнічними елементами.

Олександра Кучеренко: На жаль, цього року на «Міс світу» прибрали конкурс народного костюму і танцю, але світ все одно побачив цю сукню. Незважаючи на те, що цей конкурс прибрали, я все одно взяла з собою дві сукні дизайну Юлії Магдич. В червоній сукні я була першого дня, це якраз був мій День народження. Я привезла з собою каравай і на першу вечерю до дівчат вийшла в українському вбранні з караваєм і розділила свято з усім світом.

Вдруге я одягла білу сукню на спілкування з журі, аби проілюструвати традиції нашого народу, і журі це дуже сподобалося.    

Ірина Сампан: Чи знають, в принципі, що таке Україна у світі? Що вам говорили?

Олександра Кучеренко: Коли я їхала на «Міс світу», то дуже хвилювалася з цього приводу, тому що дівчата, які в минулі роки їздили на конкурси, розказували мені, що раніше люди часто не розуміли, що таке Україна. Коли я приїхала, і сказала, що родом з України, усі знали, де це, яка це країна і що в нас відбувається.     

Ірина Сампан: Я знаю, що на конкурсі талантів ви отримали дуже багато позитивних відгуків. Розкажіть про нього.

Олександра Кучеренко: Це був танцювальний номер, поставлений у моєму рідному Дніпрі разом з моїм першим тренером з бально-спортивних танців, Оленою Єжовою. Я займаюсь танцями вже 15 років і маю дуже багато нагород.   

Багато з дівчат готували народні танці, і я була вражена, наскільки коштовні їх костюми. Але виявилось, що головне все ж таки талант, а не костюми. Найголовніше, що він був дуже індивідуальним. На «Міс світу» судді вже звикли, що деякі країни будуть показувати щось екзотичне, наприклад, представники з Африки, Бразилії або Мексики. Я думаю, я взяла оригінальністю, тому що, мабуть, ніхто не танцював ча-ча-ча під музику Джо Кокера «Unchain My Heart», а тим більше, це було поєднано з грою на фортепіано, тому що я закінчила музичну школу.  

Ірина Сампан: Ми знаємо, як готуються олімпійці до Олімпійських ігор, як серйозно Україна готується до Євробачення. Наскільки серйозно і відповідально Україна готується до «Міс світу»?

Олександра Кучеренко: За конкурс «Міс світу» відповідає комітет «Міс Україна», який і обирає кожного року переможницю. Цього року переможницею стала я, і тому в усьому, в чому я мала бути забезпечена, щоб гідно представити Україну на «Міс світу», мені допомагав комітет «Міс Україна», за що я їм дуже вдячна. Дуже багато українських дизайнерів надали свій одяг, щоб я могла представляти себе та їх на світовому рівні.

Також мені допомогали з підготовкою до конкурсу талантів, у мене були заняття з вчителями англійської мови, з вчителем акторської майстерності, з психологами, тобто робота була дуже насиченою.        

Ірина Сампан: Конкурс краси — це ж не тільки про красу, що ще важливо?

Олександра Кучеренко: Індивідуальність, харизма, вміння подати себе, вміння розмовляти, знання англійської мови.

Ірина Сампан: Як змінилося ваше життя? Чи змінилось у вас ставлення до оточуючих, друзів?

Олександра Кучеренко: 3 тижні — це з одного боку багато, а з іншого ні. Ці дні дуже сильно вплинули на мене. Коли я повернулася додому, то почала ще більше цінувати життя, яке маю. Коли ти три тижні знаходишся поза зоною комфорту, у постійному стресі та режимі «on», тому що хочеш зробити все якнайкраще, а потім повертаєшся додому і відчуваєш атмосферу Нового року та підтримку друзів, ти відчуваєш, що життя прекрасне і починаєш його по-справжньому цінувати.