Київ непристойно багатий порівняно з іншими місцевими бюджетами – Ганущак

Напередодні прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що на депозитних рахунках місцевих громад знаходяться близько 10 мільярдів гривень і цих грошей цілком вистачить для того, щоб вирішити їх найбільш нагальні проблеми.

Юрій Ганущак, директор Інституту розвитку територій та експерт з питань децентралізації, розповідає про стан реформи децентралізації на сьогодні та проблеми, які виникають у її реалізації.

Євгенія Гончарук: Процес децентралізації запущений вже 2 роки тому. Як він проходить чи все встигаємо по плану?

Юрій Ганущак: Він проходить так, як і мав би проходити: з помилками і успіхами, але ми вистраждовуємо цей процес. Була думка зробити все швидко насильственним способом, але досвід інших країн показує, що у таких випадках потім іде зворотній процес. Воно все одно має пробродити, як вино. Якщо у минулому році були дискусії про те, чи потрібно це робити взагалі, то в цьому — з ким об’єднуватися, а в наступному буде — хто ж мене візьме. Тому я впевнений в тому, що цей процес успішно завершиться і достатньо швидко.

Євгенія Гончарук: Давайте поговоримо про суму грошей, яку озвучив прем’єр. 

Юрій Ганущак: Така сума була за результатами звіту першого півріччя, але реальні витрати ідуть у другій половині року, особливо витрати, які робляться у кінці року, такі як ремонт доріг. Це третій-четвертий квартали. Звичайно, гроші приходять нерівномірно. Те, що поклали на депозит — це логічне рішення органів місцевого самоврядування, але це ще свідчить про дуже погане функціонування бюджетної системи.

Теорія публічних фінансів каже, що держава, орган публічної влади, не може бути конкурентом там, де є вільний ринок, зокрема в частині обігу грошей, тобто не може бути банком. А у нас виходить, що держава — це монополіст, а наявність грошей на депозитах означає, що з реального сектору вилучається більше коштів, ніж це потрібно для публічних потреб.

В цивілізованих країнах, де працює система казначейства, заборонено мати депозити. Всі гроші мають перебувати в обігу на казначейських рахунках, тому що це кров економіки і загалом публічних фінансів. Тому що казначейство в будь-який момент знає, куди подати гроші відповідно до бюджетного розпису, і нехватка цих грошей, фактично, здорожує їх, тому що треба виходити на ринок і позичати гроші для касових розривів.

Також це означає, що у нас все-таки немає середньострокового та довгострокового планування, тому що, якби воно реально було, бюджетний план розписувався б таким чином, щоб на рахунках у поточному плані залишалося б мало грошей. Коли працюєш з контрагентом, йому інколи навіть не важливо, яка сума, йому важливо вчасно її заплатити. Коли цього немає на тендерах — піднімаються ціни. Мінфін веде себе, як собака на сіні. Він не допускає ангажування на декілька років наперед. Це є необхідним елементом планування коштів. Коли цього немає, то, очевидно, що піднімаються ціни на тендерах за ризик невчасної проплати або її відсутності.

У нас надзвичайно ліберальна формула вирівнювання між місцевими бюджетами, тобто, якщо до 2014 року була зрівнялівка, то зараз найкращий місцевий бюджет в три рази більший, порівняно з найгіршим. В той час як у Європі така різниця не більше, ніж в 1,5 рази, бо найменші територіальні громади годують великі міста. У нас цих постулатів не дотримуються. Київ непристойно багатий порівняно з іншими містами.

Євген Павлюковський: Як так розумію, що йдеться, про те, що самі місцеві громади ще не звиклися з думкою, що в них справді є ці кошти, і вони можуть розпоряджатися ними на свій розсуд. А з іншого боку ви сказали, що у нас недостатньо працює система середньострокового планування. Ви маєте на увазі місцеві громади чи державний рівень?

Юрій Ганущак: Я маю на увазі всі публічні фінанси. Згідно з законом, до 1 травня територіальні громади мали подати свої заявки на 2017 рік, а у нас ще не закриті програми 2016-го. Це тому що Мінфін у січні має давати квоти на певні суми, які надсилаються в регіони. І вже потім на суму цих квот вони мають подавати проекти. Звичайно, зараз вони не знають, на яку суму їх подавати.

Євген Павлюковський: Чому така низька активність серед місцевих громад?

Юрій Ганущак: Горе від надлишків. Фіскальна децентралізація дала великі гроші, немає людей, які зможуть зробити нормальні проекти, які можуть давати прибуток. Класичний приклад успішного проекту був на початку 2000-го року — це Буковель. Обласна рада побудувала дорогу до Паляниці, а далі інвестор вклав свої гроші і зараз вся територія за 30 кілометрів від Буковелі процвітає. Тому що вони створили інфраструктуру дороги. Приблизно такого плану проекти треба навчитися робити. Дороги — це найлегший проект, але, в той же час, саме з них і треба починати.

Євген Павлюковський: А дороги саме у віданні місцевих громад?

Юрій Ганущак: На жаль, ні. Місцевими у нас вважаються тільки вуличні дороги, всі інші — державні. Для того щоб розділити їх на державні та місцеві, потрібно зробити реформу адміністративно-територіального устрою, яка зараз іде. Це потрібно для того, щоб кожна громада мала приблизно однакову протяжність місцевих доріг і були підведені ресурси. А насправді вийшло так, що ресурс підвели, акциз на паливно-мастильні матеріали, і тепер сільська рада, якій пощастило знаходитись біля важливої транспортної розв’язки, процвітає і не знає, куди дівати ці гроші. А інші мають розбиті дороги. Це черговий приклад порушення теорії публічного права.  

Євген Павлюковський: Якимось чином ця ситуація має вирівнятися?

Юрій Ганущак: Так. Акциз на паливно-мастильні матеріали, принаймні половину, потрібно передати в обласний бюджет, в спеціальний фонд для будівництва доріг, крім об’єднаних територіальних громад, де є такі дороги.

Євген Павлюковський: Чи багато в Україні таких успішних проектів, як Буковель?

Юрій Ганущак: Одним із таких прикладом є Стара Синява, яка об’єдналася повністю всім районом. Вони перетворили план території району в план території громади, і на його підставі до них прийшли два крупних інвесторів. Для таких інвесторів, в першу чергу, важливо, чи є планувальна документація, тобто чи описана земля. Один інвестор уже будує там завод по переробці сої, а другий чекає поки голова райдержадміністрації забере свій позов із суду, бо попередні власники не заплатили невеличку заборгованість по землі. І хоча американці готові заплатити борг, мера давить жаба, і він не дає ввійти крупному інвестору, а це 100 млн. доларів.

Такі проблеми виникають через те, що у нас не довершена реформа територіального устрою. Там, де створюються великі об’єднані громади з територією більшою, ніж 200 кв. км., дійсно привабливі умови для інвесторів. І дуже часто саме інвестори працюють із державними органами влади для підготовки нормальних проектів. Держава в такому випадку готова допомагати, бо зацікавлена в інвесторах, особливо в селах.

Євген Павлюковський: Скажіть, як людина, яка моніторить цей процес, чи можна розуміють місцеві громади, що і як робити?

Юрій Ганущак: Нормальний результат ми зможемо побачити через кілька років. Але те, що у далеких селах почали будуватися водогони і проводиться електрика, де роками їх не було, — це вже факт, який свідчить хоч про якийсь успіх. Довгострокові проекти дають результати у довгостроковому плані.