Лист патріарх Філарет написав на запит РПЦ з урахуванням їхніх побажань, — Євстратій Зоря

“Коли йдеться про покаяння, про яке говорять з Москви, де йдеться про те, що він має «покаятися в гріху розколу» — так от в цьому патріарх не каявся, не кається і не буде каятися, тому що він не визнає ніякого «гріха розколу», він не визнає того, що він винен в розділенні українського православ’я, тому покаяння в тому сенсі, про яке говорять з Москви, перед російською церквою нема і не може бути. Якщо намагаються таким чином витлумачити цей лист, це глибоко помилкове витлумачення”, — говорить спікер УПЦ КП, архієпископ Євстратій Зоря.

Також вчора російська православна церква підтвердила та закріпила окремою главою у своєму Статуті «особливий статус» Української православної церкви Московського патріархату з центром управління у Києві.

 

Ірина Славінська: Вчора вже з’явився ряд заяв, зокрема, що Собор приймає звернення Філарета щодо вибачень і так далі. Про що говорить Собор у заяві, де згадують про прохання «відновити євхаристичне і молитовне спілкування між християнами». Це послання Україні чи все ж УПЦ КП?

Євстратій Зоря: Тут до кінця важко витлумачити. Як ми бачимо не тільки з документа Архієрейського Собору, але й з тих коментарів, які відразу почали розповсюджуватися, при чому розповсюджуватися через джерела, які пов’язані з Московським патріархатом, які відразу почали критикуватися з того ж Московського патріархату, а саме — коли митрополит Іларіон (Алфєєв), який у рішенні Архієрейського Собору визначений як голова цієї комісії, виступив із критичним коментарем на адресу агентства Інтерфакс, яке, на його думку, неправильно вжило поняття про, нібито, прохання Філарета про помилування, про його покаяння перед РПЦ.

Ірина Славінська: Наприклад, у заяві є такий рядок, що «Собор схвалює зусилля УПЦ з подолання розколу засобами діалогу». Чи йдеться про це?

Євстратій Зоря: Важко зрозуміти, про що йдеться. Як таких зусиль церкви Московського патріархату в Україні з подолання розділення між православними церквами засобами діалогу з часів, коли митрополитом був обраний нинішній предстоятель владика Онуфрій, ми не бачили. Комісія церкви Московського патріархату для діалогу була створена в лютому 2014 року відразу після подій на Майдані, перемоги Революції Гідності, але ця комісія так реально і не почала працювати. Тому важко сказати, які саме зусилля шляхом діалогу схвалюються.

В цілому цей документ показує, на жаль, неготовність реально вести діалог, а більше відчувається напрямок далі ставити себе в позицію вищу по відношенню до української церкви — нібито, вони з гори, з якогось світлого і величного місця сходять до нас, простих смердів і щось нам пропонують. Ми, як церква Київського патріархату, неодноразово протягом багатьох років говорили про те, що ми готові до діалогу. Навіть якщо завтра нам його запропонують, ми завтра готові сідати за стіл переговорів. Але мета цього діалогу — не покаяння перед російською церквою, тим більше — не повернення до російської церкви. Мета цього діалогу — це визнання з боку російської церкви того, що помісна українська церква, тобто — автокефальна незалежна існує, зняття всіх тих рішень, які перешкоджають нормальному спілкуванню. 

З нашого боку нема таких рішень, з їхнього боку такі рішенні є, і тому вони повинні провести процедуру, щоб їх скасувати, і відповідно — встановлення між двома церквами нормальних відносин, які мають бути між незалежними церквами.

Ірина Славінська: Вчора багато говорилося про лист Філарета. В коментарях багато хто звернув увагу на, ніби, вибачення. Водночас, читаючи його, можна прочитати такий цікавий рядок: «Вменить яко не бывшие все решения, в том числе о прещениях и отлучениях, вышеозначенному препятствующие». І йдеться про «прекратить разделения и распри между православными христианами». Лист закликає до єднання між ким?

Євстратій Зоря: Зараз через ті рішення Московського патріархату, про які говорив щойно, якими визначається, що патріарх Філарет, а відповідно — Київський патріархат, який він очолює, є неканонічним, неблагодатним і так далі, зі сторони Московського патріархату існує перешкода для спілкування в молитві і богослужінні.

Простий приклад: днями було молитовне згадування жертв Голодомору, Геноциду 1932-33, де спільно молилися глави Київського патріархату, Греко-Католицька церква, представники Римо-Католицької церкви. Представники Московського патріархату просто стояли поруч, тому що, як вони кажуть, разом із «розкольниками» молитися не можуть. 

Тому патріарх закликає зняти ті рішення, вважати їх такими, які недійсні від початку, які перешкоджають вірним Московського патріархату молитися разом із вірними Київського патріархату. Не йдеться про об’єднання в одну адміністративну структуру, адже православні церкви існують як сім’я помісних церков. І українська церква вимагає і претендує на той самий статус незалежності і автокефалії (повної, а не позірної, який наданий з боку Москви зараз своїй структурі в Україні), як це мають болгарська, румунська, грецька, грузинська та інші церкви.

Є незалежна українська держава, є окремий український народ, тому є і повинна бути єдина помісна українська православна церква

І патріарх, коли звертається до Архієрейського Собору, пропонує шлях, щоб Московський патріархат визнав нечинними ті рішення, які йому перешкоджають визнати українську церкву і мати з нею молитовне єднання, як російська церква має молитовне єднання з Константинопольським патріархатом, іншими патріархатами, іншими помісними церквами. І відповідно — цим самим покласти край тим суперечкам, які потрясають українське православ’я останні майже 30 років.

Євген Павлюковський: Що змінилося в політичній кон’юнктурі, якщо так можна сказати, в міжконфесійній, що РПЦ зараз на Соборі почала відкривати такий діалог чи робить вигляд, що відкриває?

Євстратій Зоря: Це загальновідомий факт, що РПЦ найтіснішим чином пов’язана з російською державою. Так є зараз, було історично в усі часи — в радянські, в імперські, в царські, в великокняжі. Очевидно, політика, яку провадила РФ протягом останніх трьох років, завела цю державу в глухий кут. Санкції, міжнародна ізоляція лише посилюються. На нашу думку, ці пропозиції були продиктовані тим, щоб знайти якийсь взаємоприйнятний спосіб вийти з цієї ситуації, який би одночасно відповідав реаліям, але б дозволяв Росії, як кажуть, дипломатично зберегти лице.

Ірина Славінська: Які саме пропозиції ви маєте на увазі? Йдеться про ідею створити комісію для проведення переговорів церковного спрямування?

Євстратій Зоря: Ні-ні. Для того, щоб створити комісію для проведення переговорів не треба скликати Архієрейський собор. Архієрейський собор — це зібрання вищого рівня, яке повинно вирішувати питання вищого порядку. Для створення комісії достатньо рішення синоду. Тому коли відбувався попередній процес, плодом якого був лист патріарха Філарета до Москви, йшлося про те, що вже на цьому Соборі мали би прийняти рішення про відкликання всіх анафем і заборон.

Ірина Славінська: Що передувало думці про те, що це могло статися і чому цього не сталося?

Євстратій Зоря: Чому цього не сталося, мені до кінця важко сказати. Ми зараз знаходимось в процесі. Архієрейський Собор у Москві ще триває. Всім цим подіям приблизно одна доба, коли почалася така серйозна інформаційна атака з Росії на саму можливість взаємоприйнятного подолання тих перешкод, які є для спілкування між нашими церквами, коли це стало трактуватися як покаяння, як визнання своєї провини і так далі.

Попередній процес був таким (як це є і в заяві прес-центру Київської патріархії, яка вчора була опублікована): через митрополита Іларіона (Капрала), який є Першоієрархом Російської православної церкви за кордоном вийшли на зв’язок із патріархом Філаретом і було передано позицію і думку про те, що треба почати переговори, діалог і подано сигнали, що РПЦ готова в особі патріарха Кирила і керівництва на реальні кроки для подолання тих проблем, які були накопичені за останні майже три десятиліття. В процесі цих переговорів була запрошена делегація, представники, щоб безпосередньо спілкуватися з уповноваженими представниками від патріарха Кирила. На цій зустрічі їх запевнили в тому, що є таке бажання і воно цілком реальне, але для цього потрібна формальна підстава, щоб патріарх Філарет звернувся до Архієрейського Собору РПЦ з відповідним проханням, яке б дало поштовх вирішенню всіх цих проблем. І патріарх звернувся з урахуванням тих побажань, які були з іншого боку — будь ласка, ви ж розумієте, що цей лист повинен розглядатися Архієрейським собором, тому там не повинно бути сказано чогось такого, що викличе одразу опір з боку архієреїв і вони скажуть, що не можуть прийняти такий лист. Тому він має бути з максимальною увагою до нашої позиції, максимально нейтральний і так далі.

Ірина Славінська: Листа Філарет написав на запрошення з боку РПЦ?

Євстратій Зоря: Так. При чому, не просто на запрошення, але й були висловлені конкретні побажання, яким би цей лист мав бути.

Євген Павлюковський: Але покаяння воно не містило, тобто покаяння, про яке йдеться на сайті РПЦ і в трактуванні цього листа з боку РПЦ?

Євстратій Зоря: Так. Ми повинні розуміти, бо тут двозначність самого терміну «покаяння». Кожен християнин зобов’язаний каятися в тому, що він зробив недоброго особисто по відношенню до своїх ближніх, як написано в Євангеліє. Якщо ти йдеш до жертовника, тобто йдеш до Бога, до богослужіння, і знаєш, що твій брат має щось проти тебе, піди і примирися з ним, а тоді принось свій дар до жертовника. В Молитві Господній ми постійно читаємо: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Коли йдеться про покаяння, про яке говорять з Москви, де йдеться про те, що він має «покаятися в гріху розколу» — так от в цьому патріарх не каявся, не кається і не буде каятися

Тому патріарх Філарет, знаючи, що в середовищі Московського патріархату є ієрархи, зокрема, які служать в Україні, які мають щодо нього особисті образи, особисте негативне ставлення, яке може бути перешкодою для подальшого діалогу (ми це чули з боку представників Московського патріархату, що може бути така перешкода і це треба враховувати), то якщо він чимось як людина завинив, щось сказав, що їх несправедливо образило, щось зробив, що їх несправедливо образило, він про це і просить прощення, відповідно — всі ті образи, які були здійснені щодо нього, він теж прощає, щоб розуміли, що в них нема особистого мотиву чи помсти чи ще чогось щодо тих, з ким він пропонує бути в діалозі і примиритися. 

Але коли йдеться про покаяння, про яке говорять з Москви, де йдеться про те, що він має «покаятися в гріху розколу» — так от в цьому патріарх не каявся, не кається і не буде каятися, тому що він не визнає ніякого «гріха розколу», він не визнає того, що він винен в розділенні українського православ’я, тому покаяння в тому сенсі, про яке говорять з Москви, перед російською церквою нема і не може бути. Якщо намагаються таким чином витлумачити цей лист, це глибоко помилкове витлумачення.

Ірина Славінська: Ви вже вжили слово «інформаційна атака» стосовно повідомлення з боку Собору РПЦ, але ближче до початку розмови йшлося, якщо я правильно зрозуміла, про позитивні тенденції, які можна відчитати в повідомленнях Собору. Зокрема, з точки зору можливого відновлення чи початку діалогу між РПЦ щодо УПЦ КП. Заява з боку Собору — це атака на УПЦ КП чи крок до примирення?

Євстратій Зоря: Ми завжди налаштовані до миру. Але миру не будь-якою ціною. Мир має бути лише справедливий. Бо історія вчить, що мир несправедливий, не базований на правді, завжди є нетривким. Тому в тій мірі, в якій залежить від нас, ми хочемо миру з усіма. З цього й починається лист патріарха з цитати Священного Писання: «Наскільки залежить від вас, майте мир з усіма». Ми готові і відкриті до миру, але не ціною правди, не ціною України, не ціною того, щоб відмовлятися від вистражданого і вибореного і нашою церквою, і українським народом. В Москві це повинні розуміти, в Московському патріархаті в Україні це повинні розуміти

Ми говорили представникам Московського патріархату безпосередньо до Собору: якщо нинішнє покоління керівників, провідників Московського патріархату не готове до реального діалогу, ми далі будемо працювати над розбудовою нашої церкви і будемо чекати тих, які будуть готові. А я переконаний, що рано чи пізно, якщо не зараз то через рік, а якщо не через рік — через п’ять, все одно, як кажуть, будь-який військовий конфлікт, будь-яка ворожнеча рано чи пізно завершується миром. Ми повинні бути завжди готові до того, щоб цей мир мати через єдину, на мою думку,  універсально працюючу формулу: прощаємо і просимо прощення.

Євген Павлюковський: Якщо припустити, що найближчим або не найближчим часом такий діалог відбудеться і всі сторони будуть для нього готові, що для звичайних мирян змінить така ситуація?

Євстратій Зоря: Якраз для простих людей це теж має і повинно мати безпосередній плід, а саме — вже не буде ворожнечі. Якщо людина є парафіянином Київського патріархату, ніхто в храмі Московського патріархату не буде питати, чи ви там хрещені, чи там вінчані і казати — «це не дійсне, неправильне; ви маєте покаятися» і так далі. Буде таке спілкування: і молитовне, і церковне, і суто людське, яке повинно було б бути між християнами, так як написано й в листі патріарха, що Господь закликає: «По тому пізнають, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою». Цієї любові, мирного співіснування і співпраці має стати більше, це повинно стати ще однією ланкою, яка повинна і так поділене, і розідране українське суспільство все-таки зміцнити і згуртувати.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.