«Мандри допомагають зрозуміти, що таке власне щастя», — Ярина Квітка

Родина мандрівників та музикантів з гурту «Фолькнери» провела майже три роки в дорозі. Тепер Ярина Квітка, Володимир Муляр та їхній син Марко повернулися до України

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Ярина Квітка

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/08/hr_rankova-hvylya-17-08-11_kvitka_marko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/08/hr_rankova-hvylya-17-08-11_kvitka_marko.mp3
«Мандри допомагають зрозуміти, що таке власне щастя», — Ярина Квітка
0:00
/
0:00

Ярина Квітка у студії Громадського радіо розповідає про враження від України після майже трьох років мандрів, а також знайомить із сином Марком, народженим у Австралії. Говоримо і про проект “Двоколісні хроніки“, завдяки якому багато людей мали можливість слідкувати за веломандрами “Фолькнерів”.

 

Анастасія Багаліка: Вас не було 2,5 роки. Як враження від України?

Ярина Квітка: Майже три. Поки тяжко, бо ми занадто звикли до мандрівного життя, тому зараз відбувся різкий перепад. Але ми вже від цього відвиклі, тому треба входити в цей ритм, який трошки відрізняється від того, до якого ми звикли за останній час.

Анастасія Багаліка: Як Маркусику Україна?

Ярина Квітка: Прикольно. Мені здається, дуже подобається. Особливо, його вразила українська мова всюди. Коли він почав більш-менш розуміти мову, ми були в Китаї. І українську мову він чув лише від мене і від мого чоловіка. А коли він вперше почув, що ще хтось говорить до нас українською, то насторожився та уважно слухав. Йому дуже подобається українська їжа: вареники, борщик, тягнеться до часничку та цибульки — справжній українець.

Анастасія Багаліка: Як вас прийняли? Родина сумувала, ще й внук народився далеко.

Ярина Квітка: Бабусі нам вже давно казали, щоб ми поверталися: “Ми так хочемо його побачити, обійняти і поцілувати”. Нарешті в них така змога з’явилася, всі були щасливі а Марко не знав, до кого йти, бо стільки ж уваги!

Для нас з Володею, наче, і не було цих трьох років. Коли дивимось на фотографії та відео, розуміємо, що ми мандрували, об’їхали стільки країн, ще й на велосипедах, стільки подій відбулося, Марко народився. А коли ми бачимо наших рідних та друзів, здається, що нікуди й не їхали.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.