Могли вивезти більше, ніж зараз оприлюднили, — історик про відкриті архіви КДБ

В студії Громадського радіо кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України Іван Дерейко.

Вікторія Єрмолаєва: Чому саме зараз? З часу проголошення Незалежності вже минуло 26 років.

Іван Дерейко: Не тільки зараз, за попередньої присутності того ж Володимира В’ятровича серед високопосадовців в архівах — він був директором архіву СБУ — вже тоді було зроблено багато кроків по відкриттю і оцифруванню документів. До цього, в 90-х, було і набагато глобальніше явище — відкривались не тільки українські, але й московські архіви. Всі дослідники рвонули в Москву, тоді розкрились різноманітні історії. Вже дотепер гайки поступово закручувались.

Едуард Лозовий: Але в Україні, коли мова заходила про популярні теми люстрації чи викриття всіх, хто раніше боровся з Україною, ми завжди наштовхувались на одну тезу — все попалили, все знищено. Тобто не все спалили? У цих розсекречених архівах багато абсолютно резонансних речей — та ж справа Сташинського, вбивці Бандери.

Іван Дерейко: Не всі архіви згоріли. Документообіг радянських спецслужб був величезним — спалити все було не завжди можливо. По-друге, можливо, існує людський фактор, як у анекдоті: «Треба очистити якийсь кабінет архіву, доверху завалений документами, начальник каже — зробіть копії і спаліть все». Ці справи можуть ще десятиліттями лежати.

Едуард Лозовий: Мене здивувало, що ці оприлюднені документи, які викривають радянські спецслужби, не були вивезені?

Іван Дерейко: Але ми не знаємо, що вивезли. Могли більше, ніж залишили. Можливо, вивезли більш вагомий матеріал — про центральних керівників. А кому той Сташинський був потрібен, наприклад.

Вікторія Єрмолаєва: Ви вже встигнули переглянути всі розсекречені архіви?

Іван Дерейко: Тільки почав. Там величезні об’єми (7 томів — ред.)

Вікторія Єрмолаєва: Чи побачили ви щось, що було для вас невідомо у цій справі?

Іван Дерейко: Так. Мене цікавили не елементи страху чи ідейності у роботі спецслужб, а матеріальне забезпечення. І там є свідчення, як стимулювали його, батьків. Йшлося про допомогу виплатами, про соціально-побутові речі.

Едуард Лозовий: Чи були у вас до цього успіхи чи невдачі у спробах дістатись архівних справ?

Іван Дерейко: Звичайно. Зокрема я стикався з тим, що частина людей, які були заарештовані радянською владою, потім зникали. Їхніх справи немає — певно, вивезені.