«Громадське радіо»
Василина Думан: Що таке homeschooling?
Аліна Туз: Нomeschooling — це альтернатива школі, ідея полягає в навчанні вдома. Переважно це навчання із залученням батьків чи запрошених вчителів. Школа в цьому випадку надає послуги атестації, перевірки знань, які ми засвоїли вдома.
Василина Думан: Розкажіть вашу історію.
Аліна Туз: Мої старші діти ходили в школу, все було чудово до п’ятого класу. Тоді почалась нова програма, неймовірно зросло навантаження — і почались проблеми: від психічних до сколіозу. Донька була агресивна, оцінки погіршилась, дитина не хотіла вчитись, не хотіла нічого знати. Я порозмовляла з іншою мамою, в якої дитина на екстернаті, і вже молодшу дитину в школу я не віддала. В цьому році зі школи я забрала ще і двох старших дітей.
Василина Думан: Чи вдається зберегти соціалізацію дітей?
Аліна Туз: Діти, які перебувають на домашньому навчанні, набагато краще спілкуються, вони відкриті до світу. Крім того, канадський центр домашньої освіти провів дослідження, згідно якого такі діти кращі по різним соціальним показникам.
Діти відвідують різні заходи, гуртки. У них більше часу для інших можливостей, наприклад, музичної школи. Там вони і спілкуються з однолітками, у них є друзі. Проблем із соціалізацією немає, вони, на мою думку, закладаються саме в школі.
Василина Думан: Яка бюрократична процедура переходу на домашнє навчання в Україні?
Аліна Туз: Для екстернату (а це форма, яка дозволяє нам вчитися вдома) є певні підстави.
Перша — інтенсивні заняття спортом чи досягнення в інших сферах.
Друга підстава — медико-педагогічна: прискорений чи затриманий розвиток, фізичні проблеми. Також така форма навчання можлива для іноземців та сімей, що постійно переїжджають.
Є ще одна цікава підстава: з поважних причин. Її можна трактувати досить широко.
В новому законі про освіту з’явилась нова форма навчання — сімейна, коли батьки вирішують самостійно керувати освітою дітей. І така причина може діяти в цьому випадку. У нас підставою була музична школа.
Василина Думан: Як ви даєте раду зі шкільною програмою?
Аліна Туз: Мені вдається її трансформувати і оптимізувати для моїх дітей. Я розумію основні вимоги програми, їм я і навчаю. У дітей хороші оцінки.
Ольга Веснянка: З якими труднощами ви стикались?
Аліна Туз: Найбільші труднощі — самоорганізація, організація навчального процесу. Також вже не завжди можу зацікавити дітей, не вистачає іноді знань. Тому я разом з іншими батьками започатковую освітній центр, неприбутковий проект. Ми будемо вчити дітей, запрошувати викладачів. Орієнтовно в Україні загалом на екстерні навчається близько 20 тисяч дітей, левова частка — в Києві.
Нас підтримує Тьюторська асоціація України, викладачі, педагоги. Збираємо батьків, щотижня маємо зустрічі в бібліотеці Шевченка. Нас можна знайти на Facebook, на моєму сайті, на сайті проекту «Вчимося вдома». Тьютори — це наставники, які допомагають, наставляють дитину по конкретному предмету, складає освітню траєкторію відповідно до інтересу дитини. Але наразі нам важко знайти викладачів.
Ольга Веснянка: А чи є серед таких дітей-«домашників» генії чи відомі люди?
Аліна Туз: Так, серед них, наприклад, автор книжки «Ерагон».