Громадське радіо
У студії директор школи №148 імені Івана Багряного Сергій Горбачов, з яким говоримо про його особистий досвід вчителювання та перебування на посаді директора, про конкурси на призначення керівників навчальних закладів та про довіру дітей і батьків.
Ірина Славінська: Це вже друга річниця на посаді? Як звичайні люди стають директорами шкіл? Адже у вас не дуже типова траєкторія.
Сергій Горбачов: Вперше я став директором школи 26 років тому, коли після роботи вчителем наприкінці 80-х – на початку 90-х мені стало зрозуміло: або я йду зі школи (бо та радянщина і “упоротий совок”, який тоді панував, дістали), або я буду створювати щось таке, де можна нормально працювати з колегами для дітей, які хочуть вчитися.
Ірина Славінська: А друга річниця — це інакша історія?
Сергій Горбачов: Так, це не прихід, а повернення. Пафосно, але це доля, мабуть, така. Мені подобається ділитися тим, що я знаю, працювати з дітьми. Коли з’явилася нагода повернутись в школу, я використав її.
Працюючи майже 20 років журналістом, я розумів, що дуже багато з того, що ми бачимо в країні та в людях, тісно переплетене з освітою, і все одно треба вчити. Я вчив навіть тоді, коли працював в “Комерсанті” начальником відділу.
Ірина Славінська: Ви стали директором школи в результаті конкурсу. Як це було?
Сергій Горбачов: Ще два роки тому це взагалі було екзотикою. Це дуже важлива справа, бо призначення керівників навчальних закладів нарешті виходить із якихось кулуарних домовленостей на публічні дискусії. Але я незадоволений тим, як зараз у законі Про освіту прописана процедура конкурсу, бо вона прописана не так, як воно було у Києві два роки тому.
Я тоді побачив оголошення. Мою увагу на нього звернув мій випускник 30 травня 2015 року Саша Щелущенко, випускник ліцею, де я був директором. Я звернувся, прийшов до департаменту, вони дуже здивувалися, коли побачили мою трудову, бо останні записи — журналіст.
Але всі формальні вимоги виконані: я маю педагогічну освіту, працював директором ліцею. Процедура дуже проста: подаємо мотиваційне есе, концепт розвитку закладу і свої бачення, потім декілька лекцій з педагогічного менеджменту в університеті Грінченка. А потім була презентація того, що я хочу зробити.
Ірина Славінська: У школі імені Івана Багряного ви працюєте два роки. Чи відчуваєте ви, що довіра з підлеглими і вчителями є.
Сергій Горбачов: Будь-які проблеми, які є в нашій школі, відкрито показуються і це дає результат, я бачу зворотній зв’язок від батьків. Дуже важливо, щоб школа була відкритою. Якщо говорити про довіру, ставлення дітей до керівника, певна частина довіряє, ми спілкуємося, вирішуємо питання. Певна частина мене досі не сприймає. Це невелика кількість, але вони є. Питання не в тому, що тут є якісь особисті неузгодженості, це принципові питання підходу до школи взагалі, до освіти.
Головна проблема в тому, що ми маємо навчити тому, чого не знаємо самі. Діти, яких ми зараз вчимо, увійдуть в доросле життя років за десять, ми не знаємо, яким буде тоді світ. Ми вчимо тому, чому вчилися самі 10-15 років тому, а вчимо тих, хто житиме з цим далі. Головне, що є в Концепції Нової української школи, — це не просто “напихати” інформацією, а вчити працювати з нею, знаходити самостійно і вміти використовувати в нових умовах.
Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.