Ми не вміємо розмовляти не те, що з дітьми, одне з одним — сімейна психотерапевтка 

Альона Лук’янчук: Практично у всіх країнах в останні десятиліття є тенденція до дітоцентризму. Раніше до дітей ставились дуже прохолодно, не було жодних гуманістичних підходів. Був інший перегин: діти були частиною життя, яка розвивалась сама по собі й часто заважала батькам існувати. Не завжди діти були бажаними, не завжди було розуміння, що дитина — людина, яка тобі не належить. Зараз ми бачимо інший перегин: ми зрозуміли, як нас травмували батьки й зрозуміли, що не хочемо так. Тому ми хочемо дати дітям все, а також право голосу. Зараз популярний гуманістичний підхід, дітоцентризм.

• Ми досі носимось з дітьми до 9-10 років. 

Немає ідеальної моделі виховання дітей. У психології ідеальним вважається баланс підтримки й фрустрації. Ми намагаємось захистити дитину від будь-яких травм та фрустрації, підстелити максимум подушок. З одного боку, це добре, з іншого — це перегин. Адже ми намагаємось повністю убезпечити дитині все життя. Ми розширюємо межі дозволеного для дитини, а вона не може навіть у 8 років знати, чого хоче. Момент про домовляння теж дуже гнучкий. Адже десь повинні бути дуже жорсткі рамки, кордони. Інакше у дитини втрачаються орієнтири безпечності світу та свого життя.

Якщо дитина хоче з вами у ресторан о 2 годині ночі, то потрібно пояснити, що їй там не місце, час спати, в неї є розклад. Мозок та психіка дитини ще не доросла, їй потрібно спати 10 годин. Дитина просто не здатна мати таке ж емоційне та фізичне навантаження, як у батьків. Сюди ж питання: чи одягати маленьких дітей в дуже дорогий одяг. Навіщо ми робимо це? Щоб батьки зробили красиві фото? Супер, зробили фотку, але далі дитині кажуть стояти й не рухатись. Бо ця майка коштує 100 доларів, а шорти 300, тому у пісочницю вона не піде. Завдання дитини — вивчати світ. Голою, брудною, обідраною вивчати, пробувати, торкатись, грати.

• У нас в суспільстві практика діалогу тільки починає набирати обертів.

Ми не вміємо розмовляти не те, що з дітьми, а навіть одне з одним. Дитина маніпулює тоді, коли це працює й інакше вона не може досягти бажаного. Маленька дитина плаче не тому, що вона така хитра, а тому що інакше в неї не вийшло отримати бажане. У неї просто ще не розвинена частина мозку, яка відповідає за аналіз того, що відбувається. Дитина плаче тому, що їй погано, боляче, страшно, набридло, хоче спати. Все дуже просто. Це не маніпуляція. Якщо ж дитина вже може розмовляти, то ви завжди можете спитати в неї, чого вона хоче.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS