Не ікони і шаровари, а сучасну Україну побачили німці, — кураторка виставки

Тетяна Косянчук: Що це за виставка, де вона проходить?

Катерина Рай: Це місто Ворпсведе у Нижній Саксонії, Німеччина. Там проходить бієнале сучасного мистецтва Kunst- und Filmbiennale. Цього року Україну запросили як почесного гостя зайняти майже всі площадки і майданчики для презентації мистецьких творів саме з нашої країни.

Організатори налаштовані на міжкультурний діалог з країнами пострадянського світу і взагалі на налагодження міжнародного діалогу з країнами, які ще не є членами Євросоюзу. Також вони ставлять перед собою завдання розкручувати місто Ворпсведе завдяки мистецтву, хоча воно вже з 19 століття було арт-колонією з великою художньою традицією.

Тетяна Косянчук: Фінансування проекту відбувається з бюджету міста Ворпсведе?

Катерина Рай: Скоріше вони надавали площадки, можливості реалізувати цей проект. Саме фінансування було з грошей Євросоюзу.

Тетяна Косянчук: Чому цього року позвали саме Україну — це якось пов’язано з політикою, прагненням України долучитись до Європейського Союзу?

Катерина Рай: Пов’язано. Мистецтво і політика, на жаль чи на щастя, так чи інакше пов’язані. І ставлення до мистецтва, до культури країни безпосередньо пов’язане з тим, як вона розвивається політично і економічно. Україна вже давно у сфері інтересів Німеччини. Саме ці куратори з німецької сторони розуміють, що дуже важливо зрозуміти Україну, вони знають, що мистецтво і культура — це найкращий засіб для цього.

Ірина Соломко: А як ви відбирали роботи, хто представлений на виставці?

Катерина Рай: Концепція цього бієнале — Transformation, трансформери. Тобто приймаюча сторона хотіла подивитися і зрозуміти, як трансформувалася наша країна за останні майже тридцять років, тобто з часу здобуття незалежності. Моє завдання було завдяки мистецьким об’єктам показати всі основні трансформації, які відбувалися у нашій психології, ментальності, культурі, відношенню до влади, політичної системи. Я підбирала твори орієнтуючись саме на це. І мене цікавили саме твори, а не розкручені імена.

Під цю трансформацію я підібрала тридцять три витвори мистецтва більше двадцяти українських художників, серед яких Олег Голосій, Олександр Гнилицький, Олег Тістол, Олексій Золотарьов, група GAZ, група SVITER art-group. Це був і живопис, і графіка, і інсталяція, і фотографія, і відеоарт.

Тетяна Косянчук: Які трансформації відбулись в Україні протягом років Незалежності?

Катерина Рай: В мене було декілька дуже важливих тем. Одна з них — це трансформація села як зосередження культурних архетипів, символів, традицій. Також, наприклад, була робота Олега Тістола «Роксолана», 1995 року. Я наголошую на часі, щоб було зрозумілим, в яку саме епоху вона зроблена. Це величезна картина з восьми частин. Це одна з найяскравіших робіт українського сучасного мистецтва і взагалі тієї епохи, вона презентує відношення художника до колапсу, який відбувся з Радянським Союзом.

Власне, цей період трансформації і переходу від залежної до незалежної країни. І оця трансформація відношення до свободи, до своєї власної ідентичності, до своєї відповідальності — оце теж була основна трансформація, яку я хотіла показати. Як художники від такої розгубленості і, можливо, намагання уникнути реальності, як у 90-ті роки, коли на них впала ця незалежність разом із свободою і нерозумінням, куди рухатись далі і що буде завтра. І до 2016 року, коли художники вже розуміють, що пропонувати, як аналізувати, які радикальні рішення і висловлювання надавати публіці, щоб впливати на суспільство.

Ірина Соломко: Як німці реагують на те, що вони бачать на цій виставці?

Катерина Рай: Люди, які живуть у Ворпсведе, і взагалі західні німці тягнуться до сучасного мистецтва. Їм дуже сподобалось, вони були в шоці. Вони думали, що я привезу їм ікони, шаровари, діаспорчани питали, а де декоративно-ужиткове мистецтво, чому тут нема українських гербів. Але мені хотілося презентувати контемпоральне мистецтво. І це був для них дуже приємний, несподіваний крок.

Ірина Соломко: Чи зможемо ми побачити цю виставку в Україні?

Катерина Рай: Багато з цих творів у приватних колекціях, багато українці вже бачили, але я подумаю над цим. Ми можемо розраховувати на візити наших німецьких друзів у 2017 році, зараз запрошуємо їх в гості. Це будуть дні Ворпсведе в Україні.