Нові програми МОНу — вінегрет, в якому буде розчинено Шевченка, — Ковалів

У студії «Громадського радіо» — літературознавець, професор, лауреат Шевченківської премії Юрій Ковалів.

Євгенія Гончарук: Чому у нас Шевченка знають лише як поета?

Юрій КовалІв: Шевченко був універсальним. Мало кому відомо, що він став академіком Петербурзької академії мистецтв за графіку. Це перший академік. Крім того, його офорти і його сепії відзначалися і тоді, і зараз сприймаються як роботи високого ґатунку. Не кажучи вже про його акварелі та олійні роботи. Шевченко постійно змінював техніку свого письма. І коли він прийшов до графіки і писав сухим пером, це була дуже складна техніка. В тогочасному світі мало хто цим займався.

У Шевченка є чимало інтермедіальних текстів. Скажімо, «Катерина». Це і поетичний твір, і малярський твір. І вони різняться між собою. Здається, що це написали різні люди, але це був один чоловік. Крім того, можна згадати, що він був неабияким прозаїком.

Шевченко дав нам зразки не просто поезії. Ми його знаємо дуже спрощено. Це був філософ, який розумівся на проблемах екзистенціалізму, феноменалізму і навіть психоаналізу.

Хотілося б поговорити про інше. Шевченка не завжди адекватно сьогодні розуміють. У нього є такі слова: «Історія мого життя була частиною історії життя мого народу». Мало хто з письменників спромігся про це сказати. Це справді так. І це актуальне питання. Справа в тому, що Міністерство освіти ліквідує таку навчальну дисципліну як українська література. Це буде просто література. Це буде вінегрет, в якому буде розчинено Шевченка. Його буде поставлено в один ряд з Гете чи Гюго. Я хочу запитати у пані Гриневич, чи може хто-небуть пригадати, щоб «Фауста» Гете ставили поряд з «Кобзарем» Шевченка? Чи можна ставити геніального Гете і водночас благополучного чиновника в один ряд з Шевченком, який всього-на-всього 10 років провів на волі? А то була суцільна неволя. І цю неволю він переніс разом зі своїм народом. Чи Гете це переніс? Що вони собі думають? У нас покоління формувалися на ліриці Шевченка. Я хочу запитати, хто в німецькій культурі формувався на творах Гете? Такого прикладу ви не наведете. Я знаю, що німці формувалися на музиці Вагнера. Але й щодо Вагнера не можна сказати, що історія його життя — це історія життя німецького народу. Можна сказати, що Шевченко просто нищиться. Хочу звернути вашу увагу на деякі тексти, які сьогодні намагаються оминати.

Євгенія Гончарук: Тобто вони будуть прибрані з програми?

Юрій КовалІв: Звичайно. Знову читатимуть «Катерину» і говоритимуть про те, що це нещасна дівчина. А ніхто не скаже, чому так сталося. Чому Катерина стала покриткою? Чому її син став байстрюком? А Шевченко про це знав. Це була політика царської Росії — дискредитувати українців, деморалізувати їх. Адже можна було поселити тих військових десь у казармах. А селили де? В селі. Знаючи про високу мораль українців. Треба було цю мораль розкласти, понищити. І вони досягли своєї мети. В Україні були вільні статеві стосунки, але ніхто не робив такого переступу, як у Росії. В школі про це ніхто нічого не скаже. Будуть говорити про те, що батько вигнав свою дочку. Він не вигнав свою дочку. Це наша мораль така була.

Мало говоритимуть про «Великий льох» і «Розриту могилу». Власне, це і є символи сучасної України. Мало говоритимуть про «Холодний яр», на якому я хотів би зараз зупинитися і пояснити, чому цей твір є актуальним.

Сестри Тельнюк співали пісню «Тече вода з-під явора». У Будищах цей явір досі зберігся. І те джерело є, і озеро те є. А люди якось змінилися. Сьогодні на Канівщині будують ДРЕС. Це страшна річ. Хочуть наші сакральні місця, наші енергетичні зони повністю знищити. Але це інша справа.

Отже, поема «Холодний яр». Вона була написана у селі В’юнище ще 7 грудня 1845 року. Поема входила до «Трьох літ» разом із такими творами як «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Кавказ» і «Заповіт», до речі, без жодної назви. Вже пізніше з’явилась назва «Заповіт». Цей твір спершу з’явився під назвою «Думка» у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки».

«Холодний яр» складається з двох частин. Перша частина — медитативна, елегійна. Друга частина — пристрасно саркастична. У творі циркулює потужна енергія. Що ж відбувається з Україною? Чому вона не може усвідомити свою ідентичну сутність? Чому весь час їй накидають різні маркери, які їй невідповідні. Ще Симон Петлюра говорив, що нам приписують те, що ми не робили, те, про що ми не думали, і судять нас за те, чого ми не вдіяли. І досі вважається, що він був погромщиком євреїв. Такого не було. Він навпаки їх захищав. Є багато документів. А хто робив ці погроми, це окреме питання. Це робили комісари, комуністи, червоноармійці, які перевдягалися в однострої армії УНР.

Шевченко пише про те, що важко згадувати минуле. Причому дуже цікаво починає. Це немовби внутрішнє тавтологічне римування: «У всякого своє лихо, І в мене не тихо, Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо». Він зумисне говорить «позичене».

Холодний Яр знаходиться в Черкаській області. Це сакральне місце. Там зберігається наша генетична пам’ять. Шевченко відносить нас до цього Холодного Яру, де стояло Мотронинське городище. Водночас його називають скіфськими. Адже йдеться про скіфів-орачів, які тут колись жили. І ця спадкоємність існувала далі. Там було засновано Холодноярську Січ у 30-ті роки. Пізніше там була заснована Холодноярська Республіка на чолі з Василем Чучупаком і його братом Петром Чучупаком. Це 1918-1922 роки. Поки більшовики хитрістю їх не знищили, вони йшли в бій чесно. Чекіст Євдокимов разом з псевдоотаманом «Завірюхою» заманили їх і привезли в Лук’янівську тюрму. 9 лютого 1923 року вони повстали. Їх було 48 чоловік. Про Холодний Яр боялися згадувати наші історики типу Толочко. Вони дають нам псевдоісторію, а Шевченко дав нам справжню історію.

Був такий дослідник Скальковский. Він написав роботу «Наезды гайдамак на Западную Украину в XVIII столетии, 1733–1768», де він вслід за Катериною II назвав запорожців розбійниками, а гайдамаків — розбійною шайкою. Власне, він повторив слова з указу Катерини II від 1768 року. Кажуть, що гайдамаки повстали і це була соціальна війна. Це була етнічна війна на винищення українців.

У Шевченка є такі слова:

Та ще й Ґонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в нашей истории…»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!..

Ось, як Шевченко міг говорити. Хто сьогодні здатен на такі слова? Та ніхто.

Відомо, що Катерина II наказала переписати історію. І всю нашу історію за часів Катерини II приписали Росії, яка її не мала. Бо й Росію придумав Петро I, а раніше її не існувало, існувала тільки Московщина.

Ломоносов і Карамзін заходилися біля цього діла і все переписали на свій копил. Там все було вигадано. А українські історики, крім Білінського, досі продовжують повторювати ці московські слова.

Є різні війни. Війна агресора — це злочинна війна. А війна народу, який захищається — це священна війна. Гайдамаки захищали себе. Так само захищали себе січові стрілці, крутяни, воїни УНР, захисники Красного Поля, похідні групи ОУН, повстанці УПА, наші повстанці в Кенгірі і в’язні сумління, а їм весь час казали: «Разбойники! Воры!»