Одним з мотивів агресії РФ був удар по енергетичних проектах України, — аналітик

В студії Громадського радіо – президент аналітичного Центру глобалістики «Стратегія 21» Михайло Гончар. Говоримо з ним про енергентичну незалежність на тлі військових дій, газовидобуток в Україні, російський газ та Стокгольмський арбітраж.

Дмитро Тузов: Чи вдалося Україні зміцнити свої позиції на світовому енергетичному ринку за останні 4 роки, починаючи з березня 2014?

Михайло Гончар: Тут можна відповісти ствердно, без зайвого пафосу, звичайно, таке зміцнення відбулося. Це дуже важливо, оскільки країна в умовах агресії Росії, від якої спостерігалася серйозна енергетична залежність, вона мала зміцнити свої позиції для того, щоб стати менш вразливою. Ми можемо говорити про те, що понад 2 роки не закуповується російський газ. Варто згадати про те, як нам розповідали, що без російського газу Україна просто не проживе. Також серйозний прогрес в закупівлі ядерного пального, де цього року ми бачимо, що обсяг закупівель наближається до половини від загального обсягу. Решта припадає на російського постачальника.

Слід відзначити новину 2017 року – це успіх «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі.

Дмитро Тузов: Це рішення вже поставило крапку в суперечці між «Нафтогазом» і «Газпромом»?

Михайло Гончар: Поки що ні, крапка поставлена тільки в питанні стосовно одного з двох чинних контрактів, а саме купівлі-продажу газу. Тут є крапка з позиції арбітражу. Але сторони мають тепер все це імплементувати. Це безперечно успіх команди і корпоративної стратегії «Нафтогазу» України. Рішення на користь України. Лише один красномовний факт – відбиток претензій «Газпрому» по принципу “бери чи плати на суму”, яка загалом за весь термін дії контракту давала 75 млрд заборгованості для «Нафтогазу», це саме по собі не потребує коментарів. Зараз багато хто говорить, що це віртуальний успіх, бо віртуальні гроші. Ці гроші зовсім не віртуальні.

Є бажання в Україні великих і малих олігархічних імперій, хоч якийсь шмат газового пирога відкусити собі. Попри наявність такого бажання, є наявність ще іншого – аналогічне «навіщо державній компанії робити такі потужні інвестиції в газовидобуток, гроші держкомпанії мають іти в бюджет, з них мають оплачуватись субсидії і так далі”. А от приватний інвестор має приходити, інвестувати, мовляв, тому Укргазвидобування треба пустити на приватизацію. І це буде катастрофа. Запобіжник простий. Є Норвегія, компанія Старт-ойл, вона державна, ефективно працює. В нас люблять показувати, що державні компанії неефективні, і от тільки треба приватизувати компанію і вона запрацює ефективно. Газовидобуток має залишатись в руках держави, бо це стратегічний ресурс. Якщо ми дамо в приватні руки, втратимо контроль за цим стратегічним ресурсом.

Дмитро Тузов: Існує енергетичний аспект в військові агресії Росії, фактично?

Михайло Гончар: Якраз ми нещодавно в центрі глобалістики «Стратегія 21» випустили книгу, підсумок нашої роботи останніх двох років «Війни 21 століття, полігібресія Росії». Де вказуємо на те, що одним з важливих мотивів російської агресії проти України був енергетичний мотив. Якраз базуючись на речах, що Україна почала більш інтенсивно розробляти мілководний шельф Чорного моря, намітились три дуже крупних довгострокових проектів видобутку газу на глибоководному шельфі Чорного моря. Два проекти розробки покладів нетрадиційного газу на Сході і Заході. Ті попередні показники проектів показували на те, що Україна не тільки задовольнить свій попит, а й стане його експортером. Це прямий виклик домінуванню Росії на європейському газовому ринку. Тому і був нанесений такий превентивний удар по цих проектах. 

Це лише частина дуже докладної майже годинної розмови. Повну її версію слухайте у звуковому файлі