Одяг «совєтської жінки» викликав комплекс неповноцінності, — дизайнерка

Тетяна Трощинська: Багато світових будинків моди представляло колекції з українськими мотивами. Ми забагато на себе беремо, чи це справді речі, які пов’язані з Україною?

Лілія Братусь: У нас відбувалися події, за якими спостерігав весь світ. Колекція Valentino була однозначно навіяна цими подіями.

Але були використані слов’янські мотиви. Це і російські мотиви, і білоруські. Як не крути, але ми багато в чому схожі.

В колекції використовувалися стилізації. Вона зберегла дух, елементи. Вони взяли етнічні мотиви за основу і адаптували до сучасності.

Тетяна Трощинська: Коли ми говоримо про етнічні речі, ми говоримо про екзотику або повсякденність?

Лілія Братусь: Якщо брати цю ж колекцію Valentino, то вона була представлена в рамках тижня високої моди. Але якщо ви розділите образи, ви можете одягнути речі і почувати себе добре. Міксуючи цей одяг з звичайним, можна виглядати стильно.

Тетяна Трощинська: Коли ви бачите етнічні мотиви на вулицях, ви розумієте, що це не можна одягати їх так?

Лілія Братусь: Майже постійно. Паради вишиванок — це така тема. Але інше ріже око. Коли це тренд, це мають одягнути 80% людей.

Наших жінок та чоловіків не навчили одягатися. І це одна з проблем, яку я б хотіла вирішити.

Я вважаю, що треба ввести таку дисципліну в школі, хоча б на півроку. Треба підбирати одежу до свого типу фігури.

Це стосується і сорочок. Вони за кроєм розроблені не на сучасну фігуру українки, а на ту, якою вона була 100 років тому.

Василь Шандро: У мене є сорочка бабусі. І вона велика, бо жінки часто вагітніли. Сорочка ставала більшою, потім меншою.

Лілія Братусь: Так. Тоді не було китайського асортименту. Зараз ви можете 10 кофтинок купити недорого. Раніше ці речі передавалися з покоління у покоління і були дійсно якісними. Це була універсальна одежа.

Тренд на підкреслення фігури з’явився пізніше. А у нас і досі не навчилися робити це.

Відслідковуючи «совєтські» моделі, я бачу, що це робилося спеціально. Вони були покликані викликати комплекс неповноцінності.

Завжди можна підібрати одяг так, щоб ніхто не помітив ваші недоліки.

Василь Шандро: Є проблемою те, що медіапростір створив певний ідеал. Для чого це було створено?

Лілія Братусь: Якщо брати покази колекцій, то такий одяг дійсно краще виглядає на високих і худих дівчатах. Там привертається увага до одягу.

З 1940-х роках почався культ моделей. Маса людей дивиться, хочуть цей одяг і починають хотіти бути як вони.

Ще одна проблема — це те, що нас не навчили любити себе. Якщо ви приймаєте себе, то вам стає набагато простіше наблизити себе до ідеалу. І, звичайно, всі не можуть бути як Кейт Мосс.

Одяг може збалансувати фігуру.

Василь Шандро: Величезною проблемою є поширення кічу. Наскільки він попсував наш смак на рівні етнічного сприйняття?

Лілія Братусь: Він зіпсував. Ми самі собі створили образ. Ми не звертаємо увагу на особливості регіону, на час, на соціальний стан. Всі хочуть заробити на тренді, тому виготовляють дешеві віночки, які одягають всі.