Олександр Вертинський хотів зіграти Мазепу і картав себе, що не співав українською, — Богдан Нагайло

Разом з журналістом Богданом Нагайлом згадуємо про знаного актора першої половини XX століття Олександра Вертинського

Ведучі

Дмитро Тузов,

Наталя Соколенко

Гостi

Богдан Нагайло

Олександр Вертинський хотів зіграти Мазепу і картав себе, що не співав українською, — Богдан Нагайло
https://static.hromadske.radio/2017/11/hr_rankova-hvylya-17-11-04_nagajlo.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/11/hr_rankova-hvylya-17-11-04_nagajlo.mp3
Олександр Вертинський хотів зіграти Мазепу і картав себе, що не співав українською, — Богдан Нагайло
0:00
/
0:00

Богдан Нагайло Фото: Громадське радіо

Гість ефіру — журналіст Богдан Нагайло.

Наталя Соколенко: Богдане, ваша кар’єра більше пов’язана із політичними процесами. Чому ви раптом взялися за Олександра Вертинського?

Богдан Нагайло: В українському контексті не можна відділяти культуру від політики. Бути українцем — це вже заява, а хотіти творити в якомусь українському дусі, в традиціях України колись вважалося націоналізмом.

Для мене цікаві постаті, які були якоюсь мірою блудними дітьми України, які пристосовувалися до важких імперських умов. Цього року я теж мав лекцію про Ренату Богданську. Це була жінка генерала Андерса, українка, її мама — рідна сестра українського поета Остапа Нижанківського.

Читайте також: Війна, музика, еміграція: український світ Ренати Богданської

Дмитро Тузов: Олександр Вертинський ідентифікував своє українське походження?

Богдан Нагайло: Вертинський мене зацікавив не тільки тому, що це великий артист, універсальний зміст його поезії. Він співав російською мовою. Важливо не те, що він народився в Україні і не те, що він любив Київ, важливо те, що останні два роки, коли він перебував здебільшого в Україні, він себе віднайшов як українця. Моя лекція буде наголошувати на тому, що не тільки ми хочемо бачити Вертинського як українця і повернути його до української культури, а основа для цього — його слова, це листування тих років.

Я вам відкрию деякі майже нікому не відомі фрагменти. Він останні два роки майже весь час був у Києві, він знімався в двох фільмах українською мовою на кіностудії Довженка. Ці фільми не існують українською мовою. Є дубльовані ним на російську. Чому зникли ці фільми? Комусь дуже залежало, щоб українського Вертинського ми не побачили. Після того, як він виступав тут, він виступив перед акторами, ми маємо текст його промови, де він сказав: «Я ж українець! Я пишаюся тим, що нарешті я можу виступати рідною мовою».

Він дуже цікавився українською історією, зокрема останні 4 — 5 років. Ви знаєте, кого він хотів грати в кіно? Мазепу.

З листа Олександра Вертинського до дружини 11 вересня 1954: «Что мне Москва! Я ее не люблю! Я всей душой привязан к этим камням (в Киеве), по которым я шагал в юности, к этим столетним каштанам, которые стояли и будут стоять после моей смерти, как подсвечники, как паникадила! Вся эта священная земля Родины! Жаль, что я пою по-русски и вообще весь русский! Мне бы надо было быть украинским певцом и петь по-украински! Украина — родна мати! Иногда мне кажется, что я делаю преступление тем, что пою не для нее и не на ее языке!».

Його дочки пишуть, що перед кожним виступом він співав «Реве та стогне», щоб тренувати голос. Перед смертю він писав сценарій фільму про чоловіка, який загубив свою Батьківщину, він хотів це фільмувати в Києві. 

Як і Гоголь, він пристосовувався до умов, до політичної системи. Наприкінці 40-х років він навіть написав пісню про Сталіна, яку ніколи не виконував. У всіх його листах є самоцензура. Він був дуже розчарований. Коли Сталін помер, то він уже більш відверто висловлювався. У 55-му чи 56-му році він написав жінці, що давно б себе застрелив, якби не вона, і не діти: «Тут такий кошмар, нас всіх підвели, абсолютно немає ідеалів, народ спустошений».

Коли він приїжджав у Київ, ніколи не було виступів по радіо, по телебаченню, афіш не було, але аншлаги були всюди. Коли він жив тут, де тепер є Premier Palace Hotel, майже рік, він знімав кімнату, щоб було дешевше, з одним молодим актором Юліаном Паничем, який потім став диктором «Радіо Свобода». Я поїхав з моєю жінкою, ми взяли інтерв’ю у Панича, ми записали про те, де ходив Вертинський, як до нього приходили молоді студентки, як він себе поводив, що їв.

З ким він дружить? З російською інтелігенцією, з Ахматовою, з Пастернаком. Але найближчі друзі – Іван Козловський, Клавдія Шульженко та Довженко.

Лекція Богдана Нагайла про Олександра Вертинського відбудеться у «Майстер-класі» на Богдана Хмельницького. Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.