«Останній квітень»: біль через 30 років після трагедії на Чорнобилі

В студії «Громадського радіо» учасники гурту Павло Колодій і Ірина Павленко з гітарою та бандурою наживо заспівають цю композицію, яка має назву «Останній квітень».

Дмитро Тузов: Тоді у 1986 році стався величезний приклад волонтерського руху, але за всіма нашими проблемами і бідами ми потроху забуваємо про це. Чому ви згадали саме зараз, адже текст вашої пісні ще навіть не надрукований, тобто вона зовсім нова?

Павло Колодій: У цієї пісні є певна історія: 6 років тому мені прийшла ідея створити композицію, присвячену Чорнобильській трагедії, адже я сам з міста Запоріжжя, де знаходиться Запорізька атомна станція, яка своїм виглядом постійно нагадує про трагедію, яка сталась на іншій нашій атомній станції — в Чорнобилі.

Нещодавно ми з поетесою Вікторією Журавель, яка сама живе неподалік від зони відчуження, довершили цю пісню.

Дмитро Тузов: Ви погоджуєтесь з тим, що атомні станції мають закриватися?

Павло Колодій: Так, в 1986 році я бачив машини, які поливали дороги від радіації, це вселяло острах в серці.

Ірина Павленко: Я народилась саме 1986 року в місті Ірпінь, який також підпадає під вплив Чорнобильської зони, тому ця тема для мене особливо близька, і весь сум і біль відобразився в цій композиції