Пенітенціарна реформа йде не за концепцією, а за гаслами — експерт

Ірина Соломко: Розкажіть детальніше про новий закон про пенітенціарну службу. Його уже передали в Раду? І до його остаточного доопрацювання не була долучена громадськість.

Дмитро Ягунов: Сьогодні проводиться велика робота громадськості по реформуванню пенітенціарної системи. Процес розпочато ще в лютому, в травні цього року ліквідували пенітенціарну службу. Мінюст оголосив, що разом із громадськими організаціями розроблятиме новий закон.

Андрій Куликов: Чому багатьом людям, що пильно стежать за подіями в державі, не відомо про ліквідацію цієї служби?

Дмитро Ягунов: Ця новина здивувала навіть самих офіцерів пенітенціарних установ. Такого рішучого кроку вони не очікували. Служба продовжує виконувати свої функції, є конкурси на посади, але як такого проекту закону представлено не було. Це закрита система, бюрократизована, є випадки катування, корупція.

Ірина Соломко: Все виглядає так, ніби реформа стає «фасадною». Особливо коли говорять про приватизацію Лук’янівського СІЗО.

Дмитро Ягунов: Реформу чекали, бо служба не реалізувала багатьох шансів, вона функціонувала у своєму мікросередовищі. Але не можна від в’язниці бути такою ж відкритою, як і університет, вимагати від неї відсутності специфічної субкультури.

Після проголошення реформи пенітенціарну службу звинуватили в усіх найтяжчих гріхах — закритості, консервативності, корупції, катуваннях і тд. Але не було запропоновано плану чи стратегії реформування. Наразі ми маємо лише деякі кроки, реформа відбувалась не за концепцією, а за гаслами: рабовласницький устрій, радянське минуле, європейські стандарти, ГУЛАГівське минуле. Це не личить європейським урядовцям, це популістська риторика.

Ірина Соломко: Чи є ідеальна європейська модель, до якої ми можемо прагнути?

Дмитро Ягунов: Ми можемо говорити про об’єктивні характеристики: кількість ув’язнених на 100 тисяч населення, кількість катувань, кількість ув’язнених жінок та неповнолітніх, кількість притягнених до відповідальності посадовців пенітенціарної служби. До речі, Україна за кількістю ув’язнених на душу населення посідає далеко не найгірше місце в світі — вона у третьому десятку, а раніше була серед лідерів. Тому мін’юст ставить питання про закриття деяких в’язниць.

Андрій Куликов: Наскільки глибоко може піти приватизація в пенітенціарну систему?

Дмитро Ягунов: Сама ідея приватизації у цій сфері — контраверсійна та суперечлива. Ми маємо три-чотири транснаціональні корпорації, які будують в’язниці по всьому світу. Але в Україні говорять лише про міфічного інвестора, який розвалить корпуси Лук’янівського СІЗО, а побудує деінде. Щоразу мін’юстом видається суперечлива інформація щодо цієї ситуації. На ці проекти має видаватись 14-16 млн доларів. Якщо говорити про Чернівці, про перший проект, — це біля 9 млн доларів. В інших країнах будівництво в’язниці, що відповідає стандартам, приблизно коштує 300-450 млн доларів. Навіть якщо підвищити у кілька разів вартість будівництва в’язниць у нас, ми не дотягнемо до стандартів.

Ірина Соломко: Тобто цей проект у Чернівцях неефективний?

Дмитро Ягунов: Безумовно. Навіть у випадку з Лук’янівкою йшла мова лише про гасла, а не конкретні аргументи. У тій же Франції усі середньовічні в’язниці підтримують у належному стані, залишають їх як символ державної політики.