Перше травня — свято родом з Америки? Правда і міфи про День солідарності трудящих

Про всесвітній рух боротьби за трудові права слухачам Громадського радіо розповіли історик Максим Казаков і політолог Денис Пілаш.

Чому ми досі святкуємо це свято? І чи свято це?

Я хотів би привітати усіх з Днем праці. А особливо тих, хто в цей день працює. З цього можна зробити висновок про моє ставлення до цього питання.

Історія свята

Тут прозвучала думка про те, що День праці — комуністичне свято і взагалі проблемне питання. Насправді, не лише комуністичне. Якщо брати історію цього свята, треба було б сказати, що це свято анархістське.

З чого все почалося? 1 травня 1886 року в Америці, в Чикаго, почалися масові акції. Центральна тема — запровадження 8-годинного робочого дня. Але так як тоді Перше травня не було святом чи вихідним днем, робітники не повиходили на свої робочі місця. У відповідь на це працедавці почали звільняти людей. Почалися зіткнення, і третього травня там були перші загиблі. Вони були вбиті поліцією. Четвертого травня проходив мітинг з приводу подій, що відбулися напередодні. Кимось була кинута бомба, загинуло кілька поліцейських. Поліцейські розпочали стрілянину. Точної кількості загиблих тоді ми не знаємо. На той час американська поліція дуже відрізнялась від її сучасного образу. Наприклад, на наступний день спиляли стовп, який стояв на цій площі, щоб було незрозуміло, хто з якого боку стріляв. Бо вийшло так, що поліцейські стріляли в інших поліцейських.

У всьому звинуватили анархістів, активістів робітничого руху. Розпочався судовий процес, де їх судили не за якісь конкретні дії, а за те, що вони анархісти. Так досі і незрозуміло, хто кинув цю бомбу. Є кілька версій. Зокрема, відомий американський історик анархістського руху Пол Евріч пише про те, що, можливо, це був провокатор.

В результаті людей повісили просто за їхні політичні погляди.

У чому полягали прояви солідарності? І чи збереглися вони донині?

Після цього Другий інтернаціонал проголосив Перше травня Днем міжнародної боротьби за трудові та соціальні права, а також Днем міжнародної солідарності, коли робітники в різних країнах підтримували одне одного. З того часу це свято охопило практично весь світ. Першого травня мільйони людей виходять на вулиці країн Західної Європи, Латинської Америки, Південної Азії і так далі. В Індії до Першого травня було приурочено кілька загальних страйків, коли по всій країні не працювало близько 100 млн. чоловік. У Бразилії напередодні також був загальний страйк. Я впевнений, що цього року знову будуть зіткнення в Туреччині.

Перше травня — це жива традиція, до якої долучені всі причетні до профспілкового чи лівого руху — від анархістів до поміркованих соціал-демократів. Але це справді День боротьби за людську гідність.

Прикметно, що багато з тих прав, за які люди виступали ще тоді, і які нібито були завойовані, зараз знову під сумнівом. Як той самий 8-годинний робочий день.

Історія свята в Україні

Часто в масовій свідомості це свято прив’язується до радянської традиції. Але є українська традиція. Львів був одним з перших міст у світі, де у 1890 році почали святкувати Першотравень. Місцеві профспілки зібрали там 4 000 робітників, поміж якими був Іван Франко. Таким чином, традиція маївок на Західній Україні вкорінилася ще тоді.

Тодішні вимоги робітників: 8-годинний робочий день, загальне виборче право — з 21 року, і загальна безкоштовна освіта — до 14 років. Це речі, які вибороли для нас тоді ці люди.

У «підросійській» Україні ці маївки тривалий час були підпільними. Але тут є історична тяглість. Звісно, вона була затьмарена офіціозом. Але внаслідок повернення до ринкової економіки і олігархічного периферійного капіталізму зараз постає питання про те, що Перше травня — це День боротьби за дотримання своїх трудових прав.

Контекст травневих свят

Мені здається, контекст травневих свят в Україні є позитивним. Навіть попри ставлення пана В’ятровича. Люди сприймають це як початок справжньої весни. Разом з тим, вони сприймають День праці, як щось таке загальне. Але цей контекст дуже вихолощений. Його варто наповнити реальним змістом. Тому що зараз є така потреба, навіть більше, ніж у радянські часи. Зараз більшість населення України — це наймані працівники. А найманим працівникам краще діяти як колективний суб’єкт. Таким чином вони зможуть отримати кращі умови праці. Для того, щоб згадувати про це, у нас в календарі є День праці. Але це потрібно артикулювати.

За що бореться сучасний український робітник?

Досі йдеться про 8-годинний робочий день. В першому читанні був проголосований проект нового Трудового кодексу, до якого внесли купу поправок, здебільшого з боку роботодавців. Норма про 8-годинний робочий день може бути змінена. Робочий день може бути продовжений до 12 годин, там є специфічні умови для цього. Також там є норма про те, що на робочому місці роботодавець може приймати вертикальні нормативні акти, непередбачені законодавством.

Зараз часто кажуть про те, що робітничого класу в Україні вже немає. По-перше, варто просто з’їздити в Кривий Ріг, Дніпро чи Запоріжжя, і побачити, що промисловий робочий клас нікуди не подівся. По-друге, люди, які сидять в офісах, — такі ж наймані працівники. І, скажімо, звільнення за користування соцмережами — річ, яка може зачепити будь-кого. Для того, щоб відстояти свої трудові права, люди мають створювати профспілки. По-перше, слово «профспілка» зараз у нас не популярне. По-друге, на жаль, на профспілки вже тиснуть. А згідно з новим Трудовим кодексом, підстав для звільнення, в тому числі і членів профспілок, стає більше.

Наскільки профспілки в Україні є ефективними?

Напередодні Першого травня акцію за укладення колективної угоди проводила профспілка будівельників. В будівельній галузі справді відбувається чи не найбільше порушень, так як дуже багато людей не працевлаштовані офіційно. Перед ними виступав Генеральний секретар загальносвітової профспілки. На цьому тлі видається, що в Україні профспілок зовсім мало. Але вони є, і є конкретні приклади, коли їм вдається відстояти певні речі. Серед профспілок, які входять до Конфедерації вільних профспілок України, є такі, які займаються тим, чим мають займатися. Вони мають стати прикладом для інших, і показати, що профспілка — це не про відпустки, хоча і про це теж, а про щоденні гарантії достойних умов праці на робочому місці.

Перше травня і Четверта технологічна революція

Коли відбудеться повна автоматизація, буде запроваджено базовий дохід. Але якщо збережеться нинішня структура економіки, виникне розшарування суспільства. Будуть власники заводів і топ-менеджери, що отримуватимуть великий дохід. І буде маса людей, які будуть животіти на базовому рівні. Для того, щоб цього не сталося, має бути організований рух найманих працівників, які скажуть: «Ні, хлопці. Якщо в нас стільки багатств, треба їх ділити так, щоб кожен мав все необхідне і міг розвиватися.»

Як змінювати контекст свята в Україні? Як зрозуміти, що трудові права — це не про комуністичне минуле, а про наше з вами теперішнє і майбутнє?

У Радянському Союзі була якраз відсутність боротьби за трудові права. Тому що радянська влада уклала певний суспільний договір з робітниками — їм даються якісь соціальні гарантії, але немає можливості діяти самостійно. Тут можна згадати розстріл робітників у Новочеркаську або події у Кривому Розі.

Тому зараз треба долати не червоний день календаря, а невміння людей боротися за свої трудові права.