Проти України відкрито «другий фронт» війни на Заході, — дипломат Юрій Щербак

У п’ятницю, 13 жовтня, об 18:00 за місцевим часом, біля українського посольства в Будапешті відбулась акція із закликами до автономії угорців у Закарпатті. Приводом для проведення цієї акції стала мовна стаття в українському Законі «Про освіту». Про можливості дипломатичного врегулювання конфлікту між Україною й Угорщиною говоримо з дипломатом, екс-послом України в США, Канаді, Мексиці та Ізраїлі, письменником й громадським діячем Юрієм Щербаком.

Дмитро Тузов: Чи існують дипломатичні можливості понизити цей градус протистояння між Києвом і Будапештом?

Юрій Щербак: Я гадаю, що існують, і думаю, що недаремно Міністр закордонних справ пан Клімкін поїхав до Будапешту, і намагався їх переконати в тому, що Закон “Про освіту” не несе в собі нічого негативного щодо національної угорської і румунської меншини. Можна побачити, що реакція кількох країн, які висловили невдоволення цим законом все-таки різна. Найбільш агресивно поводить себе Будапешт, і у мене таке враження, що вони готувалися до цього, і цей закон використовують як привід. Вони накопичували свої внутрішні сили на підтримку сепаратизму в Закарпатській області, і використали це. Наскільки відомо з офіційних коментарів – мало що вдалося Міністру закордонних справ України Клімкіну попри те, що він намагався переконати свого угорського колегу, але я вважаю, що не можна кидати зусиль, і велику роль там має відігравати Посольство: роз’яснювати, знаходити ті сили всередині Угорщини, які можуть зрозуміти цей закон. Я думаю, що це дуже важливо – дати багато прикладів європейської мовної політики щодо меншин, і доводити, що вцілому цей закон не суперечить європейським принципам.

Дмитро Тузов: Для того, щоб намагатись дипломатично врегулювати кризу потрібно розуміти мотивацію. Якою може бути мотивація Будапешту, якщо ви кажете, що у вас складається враження, що вони до цього готувалися. Невже це підтримка регіонального сепаратизму в Україні?

Юрій Щербак: Безперечно. Це підтримка сепаратизму. Це наслідування російській політиці проведення гібридних воєн. Це є своєрідна гібридна війна, оголошена нам на Заході, і ми повинні з усією серйозністю поставитись до цього, тому що, фактично, відкрито проти України другий західний фронт, тому що те, що там відбувається, вимагає дуже серйозного до себе ставлення з боку не тільки місцевої влади в Ужгороді, бо ми знаємо, що вона часто буває абсолютно пасивна, і не бореться з тими тенденціями, це стосується і київської влади. Тепер, коли ця проблема виросла до рівня міжнародного європейського скандалу – очевидно, що Київ повинен вжити дуже серйозні заходи, і думати, як вийти з цієї ситуації.

Читайте також: Урядовці Угорщини в мовному питанні будуть непоступливими, — журналіст

Дмитро Тузов: Якими мають бути дії української влади? Ми недавно розмовляли із представниками місцевої влади в Закарпатті, і вони нам розповіли, що оце відчуження ділянок, яке, фактично, належить державному кордону України, сталося наприкінці 2014 року. Знаєте, от я думав, що це було за часів злочинної влади – коли роздавалося, грабувалося, кралося. А це був кінець 2014 року. Один мій знайомий, який займається туристичним бізнесом каже: ти собі не можеш уявити: з Києва до Ужгорода немає прямого авіасполучення, Ужгород територіально знаходиться ближче до 11-ти європейських столиць, ніж до Києва, і в нас з Ужгородом немає авіасполучення. Як це пояснити, з точки зору інтеграції держави?

Читайте також: Держгеокадастр виступає проти повернення землі у держвласність на українсько-угорському кордоні, — представник «ДемАльянсу»

Я не думаю продовжувати чи починати політику інтегрального націоналізму, не український етнонаціоналізм, а створення української політичної нації

Юрій Щербак: Можливо, формально цей жахливий процес з боку держави почався в 2014 році, але, фактично, вся попередня політика України вела до того. Я зараз пишу нову книжку, в якій  наполягаю на тому, що існувало три України уже впродовж нашої новітньої історії. Що я маю на увазі? Україна №1 – це після проголошення незалежності і до 2010 року – це була Українська Радянська Соціалістична Республіка, підгримована під незалежну Україну з символікою, і вона була шизофренічно роздвоєна, оскільки там існувала радянська інерція отакої доброї, інтернаціональної політики, боялися націоналізму жахливо, його просто сахалися. Україна №2 – це просто відверта спроба створити бандитську державу всередині Європи Януковичем, і третя – почалася з барикад на Майдані, і зараз вона, незважаючи на всі наші помилки, слабкості, все-таки набуває якихось європейських рис, намагається принаймні. Впродовж тих трьох Україн, хіба була у нас національна політика? Я вчора подумав, що наша національна політика була схожа на якусь медузу – не окреслена, слизька, желе якесь. Той, хто побував в Європі, в Америці…я знаю, який потужний національний струмінь існує в тих країнах. Я не буду казати про США, де кожен перед своїм будинком підіймає прапор, і пишається цим, – Мексика, у якій існують клани, злочинні угрупування, яка не дуже багата, але цікава – там неймовірний патріотизм, тобто націоналізм в такому нормальному розумінні цього слова, тобто те, чого у нас боялися. Тільки зараз почались вимальовуватись якісь початки національної політики. Вибачте, ми живемо в країні, яка називається Україна – це не Росія, це не Польща, не Словаччина, і не Угорщина. Більшість населення – українці. Що нам ще треба? Я не думаю продовжувати чи починати політику інтегрального націоналізму, який дуже багато злочинних, нацистських і мусулінівських рис в собі ніс, – ні, Боже упаси! Не етнонаціоналізм український, який уже відіграв свою історичну роль, а створення української політичної нації, куди входять представники різних національностей, які вважають себе українцями. Ми під час боїв побачили, що за Україну боролися і білоруси, і вірмени, і російськомовні українці, тому ми повинні розуміти цей феномен. У Закарпатті це було віддано на відкуп, там угрупування Медведчука повністю керувало тою областю. Ця область відрубалася, осторонь стояла від цих процесів, які відбувались тут, в Україні.

Читайте також: Кордон України з Угорщиною не у приватній власності, — речник Держприкордонслужби

Наталя Соколенко: Не сама ж відрубалася, хтось її відрубав. Хто?

Юрій Щербак: Там є два інтереси. Перший – внутрішні бандити, які хотіли збагачуватись за рахунок природніх багатств – ресурсів Закарпатської області, і другий – це, безперечно, інтерес Угорщини, і ніхто не приділяв цьому уваги. Ми привернули увагу до Закарпаття, коли почалися вбивства, якісь безчинства – раптом відкрили очі, і зрозуміли: у нас існує проблема із Закарпаттям. Вона завжди існувала! Я там бував, і зустрічався з угорцями, представниками інтелігенції, і бачив, що вони живуть своїм життям. Я дуже люблю Угорщину, у мене там друзі, тому я часто там бував, і бачив свого часу, що в Закарпатті є художники, письменники мадяромовні, які живуть життям Угорщини. Їм ця Україна…Але це було тоді, коли ще був Радянський союз, і все було під псевдоінтернаціональним прапором. А зараз, ми будуємо національну державу, то давайте думати про інтереси України, скільки можна роздавати шматки?! Є такий український письменник – нарцис, вважає себе класиком всіх часів і народів. Мене обурює, що він весь час пропонує віддавати шматки України. Колись він сказав: давайте Донбас віддамо. Це обурливо, тому що жодна нормальна країна не роздає свої території, більше того, це вважається великим злочином супроти держави, це державний злочин, державна зрада.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.