Що ми знаємо про українських розвідників часів УНР?

У студії автор книги та радник голови Служби зовнішньої розвідки Олександр Скрипник. Письменник розповідає, що у своїй книзі хотів зробити акцент на яскравих людських історіях: «От Микола Красовський був одним із кращих ротшуковців у дореволюційній Росії, у Києві він очолював кримінально-розшукове відділення, і досяг вагомих здобутків. Зокрема, він увійшов в історію як слідчий, який розслідував загальновідому справу Бейліса, це вбивство хлопчика Андрія Ющинського у 1911 році на Подолі. І за його принципову позицію на суді його відсторонили, тому що він хотів знайти справжніх убивць. Менахема Бейліса хотіли зробити винним, і цим самим спровокувати Чорносотенні погроми. Оце Микола Красовський послідовно доводив, що це було зовсім по-іншому. Коли його відсторонили, він доклав усіх зусиль, щоб впродовж свого життя шукати справжніх убивць, він навіть їздив за океан до США. А коли у 1917 році сталася революція, і він як справжній патріот України, син київського священика, вирішив стати на службу українській державі, його взяли, і згодом він очолив розвідувальне управління у розвідці за часів Центральної ради, а потім за часів Директорії. Однією з його умов було дати йому можливість знайти і на цій посаді справжніх убивць. І наскільки він професійно і фахово поставив свою роботу, що більшовицькі спецслужби називали розвідку Красовського «Петлюрівською ЧК», і за голову кожного співробітника давали винагороду в 300000 рублів»,  –  сказав письменник.

Олександр Скрипник зазначає, розвідники часів УНР не були розвідниками в класичному розумінні: «Вони не закінчували розвідувальних шкіл, не мали юридичної освіти, не мали оперативної якоїсь фахової освіти. Головною умовою для того, аби зарахувати до складу розвідувальних підрозділів – це був патріотизм і бажання покласти душу і тіло за Україну», – сказав він.  

Деякі українські військові не припиняли своєї боротьби навіть після того, як опинилися в сусідних державах, в таборах для інтернованих: «Постійно засилали на територію України кур’єрів, розвідників для здобування інформації, щоб підтримати повстанський дух і все ж переломити ситуацію. Дуже багатьох з них заарештовували і затримували. Але вони трималися до кінця. І це ми бачимо і на прикладі Петра Філоненка, Василя Проходи, та інших діячів, яких заарештовували, піддавали тортурам, намагалися перекупити, намагалися якимось чином схилити до співпраці, але їм це не вдавалося. Доля більшості з них складалася трагічно: після Лук’янісвського СІЗО, після якихось таборів, зрештою, їх розстрілювали», – розповів письменник.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.