Що таке крайка та як створити її власними руками?

Розпитаємо в майстрині з ткацтва Дарини Алєксєєнко.

Євгенія Гончарук: На свій сором, я не знала, що пояс в традиційному українській одязі, яким підперезували, –  це крайка. Я так розумію, що це основна річ, з якою ви почали знайомство з ткацтвом і знайомите тепер інших?

Дарина Алєксєєнко: Так, абсолютно вірно, цікавість до ткацтва в мене розпочалася з крайок. Крайка, до речі, це не загальна поширена назва поясу, а регіональна. Крайка, окравка – все це про одне і те саме, і джерела пишуть, що це все про ручнотканий пояс. Але поруч із цим також була назва «пояс», тобто широкий виріб, пізніше – фабричного ткацтва, який підперезував, тримав нижній одяг, тому що у жінок плахти і обгортки просто звалилися б.

 Я люблю ткати традиційні речі, але я розумію, що ми живемо у ХХІ сторіччі, тому замотатися у три метри поясу в сучасних умовах буде дивно виглядати. Тому ми з нашою майстернею намагаємося знайти якісь сучасні форми тому, чим ми замаємося. Наприклад, шарф, який зроблений в техніці плетення чернігівських поясів. Це шарфи, які можна зараз носити, але вони мають етно ґрунт.

Євгенія Гончарук: Які є особливості носіння крайки?

Дарина Алєксєєнко: Жіночі пояси були від 2 до 7 см завширшки, чоловічі – від 5 до 20, але бувають регіональні особливості. Наприклад, на Тернопільщині, на Галичині жіночі пояси дуже широкі, можуть бути до 15 см. Якісних досліджень на тему поясів окремих не було. Тому я й зайнялась цим питанням, і збираю інформацію в друкованих джерелах. Тому що насправді, пояс як атрибут відійшов давно.
Наприклад, в моєму селі окрайка була ознакою статусу, бо як раз за свідченням інформатора, одягали пояс тільки заміжні жінки, і стосовно способу зав’язування, в нас носили тільки китицями позаду.  

Євгенія Гончарук: Чи збираєте ви в експедиціях по селах старий тканий одяг?

Дарина Алєксєєнко: Ми маємо невеличку колекцію, також нам було подаровано фрагменти поясів. 

Повну версію розмови можна прослухати у доданому аудіофайлі та переглянути у відео.