Щороку галузь книговидавництва в Україні втрачає $30 млн через піратство — Батуревич

Гостя — начальниця відділу стратегічної роботи та аналітики Українського інституту книги Ірина Батуревич.

Ірина Батуревич: Українці читають мало — але тільки якщо ми говоримо про книжки. Бо «мало» тут — відносно соцмереж, також «мало» — якщо ми порівняємо з іншими країнами. Якщо подивимось навіть на сусідню Польщу, то побачимо що в нас великий відрив між регулярними читачами. Польща, Німеччина, Італія… В Італії регулярно читають (від щодня до щотижня) понад 50%, у нас ці показники нижчі майже вдвічі.

• В Україні лише 27% регулярних читачів, а тих, хто читає щодня — 8%. Серед тих, хто читає книжки щодня, дуже багато тих людей, які є представниками релігійних спільнот. Відсоток тих, хто читає загальну літературу для себе — надзвичайно малий.

Італія досить порівнювана з Україною. Вона не настільки більша чисельно, і ринок там схожий, але якщо ми подивимось на обсяги саме книжкового ринку, то тут вже важко порівнювати. В Італії відбувається найбільший дитячий книжковий ярмарок, тобто вони плекають цю історію із самого дитинства. І діти справді оточені книжками, дуже розвинена інфраструктура, і, так само, велика промоційна культура. Хоча сам ринок почуває себе досить стабільно і впевнено, все одно існує промоція читання. Мабуть, тому і є певний результат.

Промоційна компанія читання — це цілий комплекс дій. Наприклад, є програма сертифікатів, яка називається «Бонус культура». Вона полягає у тому, що виховують не просто покоління, яке любить читати — виховують покоління споживачів. Так, кожен підліток на своє 15-річчя в Італії, наприклад, отримує сертифікат на 500 євро на придбання будь-якого культурного продукту. Це таке вільне змагання за цього читача серед виробників книжок, музики, відеоігор, і дуже цікаво що 70-80% того, на що витрачають підлітки свої сертифікати, це книжки. Чи спрацювало б це в Україні — треба подумати. Ми обговорювали запровадження таких сертифікатів для школярів… Або молодих батьків, наприклад, сертифікат на першу книжку. Це робиться для того, щоб держава не закуповувала якісь книжки однакові для всіх, а надала можливість і школярам, і батькам дітей здійснити свідому покупку, щоб вони самостійно вибрали — де купити книжку і яку купити книжку.

У Радянському Союзі багато читали, тому що це було вигідно владі. Книжку використовували як один із інструментів пропаганди, водночас ніхто не знає, чи насправді люди читали. Пам’ятаєте, були колекційні видання, книжки були дефіцитом, тобто, люди стояли в черзі, справді підписувалися на ці видання? А от чи читали вони їх, чи боялися не підписатися, це вже зовсім інше питання. Мабуть, читали більше, бо, по-перше, не було альтернативи такому інформаційному контенту, з іншого боку був потужний видавничий сектор, тобто, справді було що читати, кількісно. Були перекладні класні видання, були вітчизняні видання, які справді мали змогу бодай трошки друкуватися.

• Зараз на одного українця, на душу населення, видається 0,28 книжки (дані 20-го року). Уявіть собі, якщо кожен українець захоче придбати собі бодай нову книжку, для цього йому знадобиться три роки, щоби кожен із них отримав відносно нову книжку. В інших країнах такі показники від 2,5.

Я вважаю, що прогрес на книжковому ринку відбувся, і загальмувався тільки через кризу, пов’язану з пандемією. У 2020 році ми здійснили рекордну кількість перекладів українською мовою — 53 переклади вийшли за підтримки програми Translate Ukraine (її започаткував Інститут української книги). Взагалі ми отримали понад 160 видань за цей рік, які були перекладені у світі — від Сполучених Штатів, Німеччини, Європейських країн, до таких країн як Кіпр, Монголія, тих, де не з’являлась українська книжка раніше.

У 2020 році був величезний прорив чотирьох українських видавництв — «Ранок», «Видавництво Старого Лева», «Vivat» і «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Книжки саме цих видавництв мають попит за кордоном. Серед українських авторів особливо відомі у світі творча майстерня «Аґрафка», Сергій Жадан, безумовно, дитячі автори. Наша дитяча книга взагалі користується там великим попитом, бо в нас гарні ілюстрації, є автори гарні — Катерина Міхаліцина, Оксана Була. Це ті авторки, які користуються стабільним інтересом закордонної аудиторії.

До минулого року не існувало програми підтримки перекладів, але ця проблема начебто не проблема. Так, немає багатьох перекладачів — з української на китайську, наприклад. Нам потрібно створювати резиденції, запрошувати сюди перекладачів, стимулювати інших перекладачів вивчати українську мову і просувати бренд авторів, видавців власної української літератури.

Ринок електронних та аудіокнижок важче розвивати, бо якщо друкована книжка не обкладається податком, то за електронну книжку має бути сплачено ПДВ. Але видавців хвилює не це, а піратство. Сьогодні видавці бояться видавати аудіокнижки, бо потім знаходять їх на всяких торентах, на ресурсах, які поширюють піратську продукцію. Асоціація «Цифра» повідомляє, що щороку галузь втрачає 30 млн доларів саме через піратство. Тобто, люди все-таки читають, але саме піратська продукція є більш доступною для читача, немає культури, де люди б розуміли, що за цю літературу, цей продукт треба платити, хтось інвестував гроші в його створення, написання.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS