«Школа миру» інтегрує ромських дітей у суспільство

Про стереотипи і толерантність говоримо з представниками організації «Молодь за мир» Євгенією Токовенко та Євгеном Савватєєвим.

При мікрофоні журналісти Ірина Соломко та Олег Білецький.

Ірина Соломко: «Школа миру» — це метафоричне поняття? Чи ви вчите дітей миру?

Євгенія Токовенко: Це реальна школа миру. Ми проводимо з дітьми багато часу і маємо можливість допомогти їм вчитися миру, солідарності, дружити з усіма. В сучасному світі вони часто зіштовхуються з розбіжностями. Наша найперша задача — навчитися дружити. У нас є правила школи миру: не битися дружити, слухати, поважати.

Ірина Соломко: Ви працюєте з учнями молодших класів?

Євгенія Токовенко: Спочатку молодша школа, але потім діти виростають, ми не закінчуємо дружбу з ними, продовжуємо бути разом.

Євген Савватєєв: Проект розпочався до воєнних дій.

Олег Білецький: А скільки йому років?

Євген Савватєєв: У Києві 4 роки. Проект був започаткований в Римі. Там свої виклики перед «Школами миру». Там купа національностей.

Навіть в київських школах, були і є люди, які відрізняються від інших. В моїй школі до одного такого хлопця було погане ставлення, я йому не заздрив.

Ми вчимо толерантності і повазі до інших. Наприклад, на Голосієві в «Школі миру» займаються ромські діти разом з іншими. Це виклик. Спілкування відбувається по-різному. Але діти починають дружити. Зовсім змінюється ставлення до іншого, коли дізнаєшся ім’я людини, як вона живе.

Олег Білецький: От прийшли ми в «Школу миру». І що далі?

Євгенія Токовенко: Перш за все, ми вивчаємо імена один одного. Не буває випадків, що когось пропустили, хтось залишився чужим.

Ми граємо разом в футбол, ідемо на пікнік, в будинок для літніх людей.

Формується зовсім інше уявлення про культуру і життя разом.

Ірина Соломко: А скільки дітей зараз навчається в цій школі? Ви не ходите до шкіл, а самі формуєте класи?

Євгенія Токовенко: На Воскресенці ми починали саме зі школи, з групи продовженого дня. Ми знайомилися з різними учнями початкових класів. Потім, коли зав’язалася дружба, ми почали зустрічатися по суботах.

Євген Савватєєв: На Голосієві це відбувалося по-іншому. Ромські діти жили там у таборі. Діти збиралися разом у парку, грали у футбол, каталися на атракціонах, спілкувалися. Ефект іноді був вражаючим. Це була несподівана картина для Києва.

Ірина Соломко: Я борюся з негативним сприйняттям деяких національностей. Як ви змогли донести батькам, що спілкування дітей різних національностей важливе.

Євген Савватєєв: По-перше, діти далеко не спокійно проводять час, вони бігають, їх складно зібрати. Не завжди все проходить, як хотілося б. Виникають конфлікти.Діти отримують знання від батьків, у яких є стереотипи, упередження. Батьки знають про ромів зі скандальних заголовків у ЗМІ і не знають жодного рома особисто. Роми візуально відрізняються від нас.

Дитина знайомиться з дитиною-ромом. Тепер уже дитина є експертом, а не батьки. Вона може заявити, що знає рома, наприклад, Віталіка, що вони грали в футбол, і дитина не бачила, щоб Віталік щось крав або ворожив.

Ірина Соломко: Кого ви об’єднуєте на Воскресенці?

Євгенія Токовенко: Там ми передружили всіх, хто намагався не дружити в класі.Наприклад, діти казали: «В «Школі миру» ми не б’ємося, але ж ми потім не в «Школі миру». Але підсвідомо з часом вони, коли чують хороше, переймають це.

Часто діти залишені самі на себе до самого вечора, сестричка сидить з молодшим братом до 8-ї вечора. Коли вони мають альтернативу, як провести час, це прекрасно.

Ірина Соломко: Як про вас дізнаються батьки?

Євгенія Токовенко: Часто діти самі рекламують «Школу миру», розповідають, з ким гралися, де були. Часто батьки самі нас знаходять.

Олег Білецький: Про що вас питають батьки?

Євгенія Токовенко: Перше, що вони питають, чи безкоштовно це. Усіх дивує, що щось можна робити безкорисливо. Питають, що ми робимо. Батьки допомагають організувати пікнік, дають печиво або цукерки з собою.

Ірина Соломко: Хто допомагає вам знаходити спонсорів?

Євген Савватєєв: Зазвичай це наші гроші. У кожного з нас є професія. І це наш внесок у справу миру.

Ми часто оголошуємо в Інтернеті якісь кампанії, збираємо гроші на конкретну програму. Якщо говорити не про «Школу миру», то є освітня програма для ромів. На неї ми оголошуємо збір коштів.

Наприкінці червня у нас буде літній табір в Ужгороді, наприкінці серпня — в Києві. У першому, я думаю, будуть переважно брати участь роми. А в Києві будуть і ромські, і неромські діти. У нас уже був досвід такого табору. Для ромських дітей це був унікальний досвід життя з душем. Вони відчули себе інакше.

Ромські і неромські діти подружилися, потім питали один за одного.

Ірина Соломко: Яка ваша команда? Чи потрібні вам ще волонтери?

Євген Савватєєв: В Ужгороді нам дуже потрібен волонтер-вчитель. Але можна долучатися не тільки в Ужгороді. Активних у нас людей 40.

Олег Білецький: У вас є також проект щодо відвідин будинків для людей похилого віку.

Євген Савватєєв: Ми щороку виїжджаємо з людьми з будинку для людей похилого віку за місто, спілкуємось з ними.