«Сміттєвий гамбіт» для Садового: чи дійсно влада заганяє мера у ще більшу пастку зі сміттям?

У студії говоримо з журналісткою Мар’яною П’єцух.

Любомир Ференс: Вчора було дуже багато звинувачень з боку київської влади: особисто прем’єр-міністр Гройсман розкритикував Садового за неспроможність самотужки вирішити проблему накопичення сміття в місті. Два-три місяці тому в нашій студії я запитував Андрія Садового, чому за всі ці роки нічого не було зроблено — це ж все-таки відповідальність мера. І Андрій Іванович завжди підкреслював, що влада не дає йому цього зробити. Ілону Маску давали розвиватися, а йому не дають. Де правда?

Мар’яна П’єцух: У цій ситуації вже важко щось зрозуміти. Буквально місяць тому почали випливати нові факти, які озвучував голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка. Він натякнув на те, що насправді ще до пожежі все почалося з того, що хтось заробляв на тому, що “накручував” тонни, і схема ця досі є непрозора: нібито у Львові виробляється набагато менше сміття, аніж повідомляє міськрада.

Наприклад, міськрада називає цифру 600-700 тонн продукується щодня, а на утилізацію однієї тонни з міського бюджету виділялося понад чотириста гривень. Я думаю, що багато чого знає Синютка, тільки-от мені прикро, чому він так довго мовчав і сказав про це ніби між іншим лише на апаратній нараді. Про це треба було говорити одразу, коли ще не було пожежі, а не використовувати цей факт у політичних іграх. У мене зараз навіть більше питань до Синютки, а не до Садового.

Щодо Гройсмана — я розумію, чому він так себе повів. Це була психологічна реакція на те, що зробив Андрій Садовий напередодні — за його вказівкою й за його кошти пізно ввечері на львівську ратушу вивісили банер, який тепер бачить кожен турист, тим паче там є й англійський переклад: “Порошенко, Гройсман, зупиніть сміттєву блокаду Львова”. На відміну від Порошенка, Гройсман двічі приїжджав до Львова й займався питанням сміття. Можливо, це й було щось популістське, але з його боку принаймні було видно спроби хоч щось вирішити. А тепер він, мені здається, образився, і ситуація ще більше заходитиме в глухий кут.

Вікторія Єрмолаєва: Вчора Галицький районний суд Львова відправив під варту на два місяці директора фірми “АВЕ Львів” Юрія Грибана, якого підозрюють у розкраданні коштів міста під час вивезення відходів. Як ви вважаєте, чому саме зараз, чим спричинене таке рішення й чому Садовий його захищає?

Мар’яна П’єцух: Ця фірма давно на львівському ринку. Прокуратура навіть менше місяця тому закінчила слідство й дала всій Україні зрозуміти, звідки беруться завали сміття в лісах і на узбіччях. Виявляється, що, за версією прокуратури, фірма “АВЕ” співпрацювала з фіктивними фірмами, а можливо, і створювала їх сама. Машини за документами вивозили сміття нібито на полігон, наприклад, у Дніпропетровській області. А насправді така фірма існувала тільки на папері, і полігона такого не було, відповідно машина тишком скидає сміття вночі — отак і з’являлися всі ці кучугури сміття.

Питання в тому, чи самі фірми собі таке дозволяли, чи це відбувалось за мовчазної згоди й відкатів міськраді. Дивно, що тільки за одну фірму так узялися, при тому, що “АВЕ” — це ще найбільш авторитетна з подібних компаній. Кілька днів тому мер вивів директорів на прес-конференцію, щоб вони пожалілися всій Україні, як їх блокують, як їм немає куди вивозити сміття. І буквально за кілька днів до цього арешту “АВЕ” заявила про те, що припиняє вивіз сміття зі Львова, бо немає куди його везти. А “АВЕ” обслуговувала найбільше львівських контейнерів.

Вікторія Єрмолаєва: Учора мер Львова Андрій Садовий зробив кілька гучних заяв, зокрема назвав політичним тиском арешт директора компанії “АВЕ Львів”, а також сказав, що очікував від Гройсмана більш адекватної реакції.

Мар’яна П’єцух: Я згодна з тим, що є політичний тиск. Найбільш яскравий факт: після трагедії у Львові було штучно створене політичне протистояння, коли проводилася позачергова сесія міськради й відбулася бійка, де було дуже багато нацгвардійців. Тоді Садовий заявляв, що він просив у Києва додаткову охорону, а Київ йому відправив військову техніку, чим його підставив. Але я знаю, що за кілька днів до цього Садовий був у адміністрації президента, де його просили залучити голоси з його фракції, коли було голосування про зміни до Конституції по судовій реформі. Андрій Іванович сказав, що він постарається. Тоді ще тривало гасіння пожежі, але смертей ще не було. А після трагедії він проігнорував прохання одного з заступників голови адміністрації президента, який вже пообіцяв Порошенку, що голоси “Самопомочі” будуть. І оця акція під ратушею була своєрідною помстою за те, що Садовий не виконав свою обіцянку. Політичний “пінг-понг” можна прослідкувати й у інших випадках.

Любомир Ференс: Коли Садовий тільки починав свою мерську кар’єру у Львові, він міг побудувати цей завод?

Мар’яна П’єцух: У 2010 чи 2011 році я спілкувалася з чиновником міськради, і він тоді сказав, що міська рада не розглядає варіанти побудови заводу ніде поза межами села Грибовичі, тому що ніхто не дасть земельної ділянки для цього. І стратегія була така, що Грибовичі назавжди лишаться звалищем, але в міськради було завдання зробити його рекультивацію і на облагородженій території побудувати завод. Але ситуацію довели до того, що є зараз. А щодо інвесторів — деякі з них пропонують якісь технології на вже побудованому заводі, деякі — просто фірми-одноденки.

Був ще чоловік, у якого є свій сортувальний завод з дуже сучасними технологіями під Києвом; він розіслав листи з пропозиціями своїх послуг у всі міськради України. Йому взагалі ніхто не відповів, при тому, що єдина його вимога — це підняти ціну за утилізацію тонни сміття на 150 грн. А чому цього ніхто не хоче? Бо щоб підняти тариф, треба вносити зміни до законодавства, а у Верховній Раді просто немає лобістів, які стоять за цим бізнесом. А якщо до 2030 року буде прийнята стратегія поводження з твердими побутовими відходами в Україні, яку розробляють міжнародні експерти, то тариф виросте в три-чотири рази, інакше ми нічого не вирішимо.

Дійсно, Садовий зараз не має де будувати завод і не має куди вивозити сміття. Але ж було зрозуміло, що завод одразу не з’явиться і сміття ще два роки доведеться кудись вивозити. І щоб зменшити його кількість, не зробили нічого. Тільки зараз починаються якісь громадські кампанії, де людям розказують, як можна сортувати сміття самотужки, компостувати його. Але це все локальний смішний рівень. Про це треба не в соцмережах писати, а крутити ролики по телебаченню двадцять разів на день. Я впевнена, що багато людей готові здавати пляшки і нести пластик, просто не знають куди.

Любомир Ференс: Якщо Синютка представить докази своїх слів, мерові може бути непереливки?

Мар’яна П’єцух: Так, може, але мені цікаво, чому він досі мовчить – напевно, він теж якось із цим пов’язаний. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.