«Стіна пам’яті» — міфічна історія на Байковому цвинтарі

Як і коли на Байковому цвинтарі з’явилася «Стіна пам’яті», як вона виглядає зараз і чому її історію можна назвати міфічною?

Ведучі

Дмитро Тузов,

Ірина Славінська

«Стіна пам’яті» — міфічна історія на Байковому цвинтарі
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_rankova-hvylya-17-12-03_bazdyreva.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_rankova-hvylya-17-12-03_bazdyreva.mp3
«Стіна пам’яті» — міфічна історія на Байковому цвинтарі
0:00
/
0:00

У п’ятницю мистецтвознавиця Ася Баздирєва провела для всіх охочих екскурсію до «Стіни пам’яті» та розповідала історію її появи.

В ефірі Громадського радіо ми розпитали мистецтвознавицю, де знаходиться ця «Стіна» і що ж це за місце, про яке відомо не всім киянам.

 

«Насправді, це така міфічна історія, яка триває вже понад 30 років із моменту знищення цієї стіни. «Стіна» — це робоча умовна назва барельєфів на Байковому цвинтарі і ці барельєфи є ключовою складовою проекту, який мав назву Парк Пам’яті».

Цей проект був в розробці та створювався з 1968 по 1981 рік — робота над об’єктом велася 13 років. «Парк пам’яті» — це був ландшафтний дизайн, в якому була модерністка будівля (і є зараз) «Зали прощання» і двохсотметрові барельєфи з робочою назвою «Стіна».

Це величезний монументальний твір, на якому зображені міфологічні персонажі, в образах яких закодована драматична історія українського народу, історія страждань. Ця «Стіна» — довжелезний прохід до «Залів прощання». Ідея полягала в тому, що коли люди несуть тіло, то проносять повз ці монументальні барельєфи і, проходячи через це, проживали катарсичну історію».

Головний архітектор Парку Пам’яті — Авраам Мілецький, який співпрацював з художниками-монументалістами Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком, які підписуються АРВМ. Це частина міфічної історії, яка полягає в тому, що, за версією АРВМ, і вони мають документи, вони є авторами цього проекту, в них є замальовки та ескізи.

Частина драматичної історії знищення цих барельєфів полягає у тому числі в конфлікті, який виник між художниками-монументалістами та архітектором.

Ці «Зали прощання» на Байковому цвинтарі — дуже унікальний для України та Києва приклад, коли монументальна скульптура, тобто мистецький твір, був втілений як функціональний об’єкт.

Зазвичай робиться так, що архітектори запрошують художників, декораторів, щоб зробити певні барельєфи, мозаїчні барельєфи чи будь-що. А тут вийшло, що художники придумали скульптуру і зробили як функціональне приміщення.

Що було на барельєфах «Стіни»?

Це 200 метрів, на яких були фрагменти історії. Це був не лінійний наратив української історії, а закодовані образи. Наприклад, був фрагмент Дощ — така величезна людина; були образи Прометея, Ікара.

Скрізь були натхненні ще грецькою міфологією ідеї про те, що людина здатна прагнути до роздумів про пам’ять, про вічність, про буття, про світло. Ідея цих барельєфів була в тому числі про те, що життя людини, дух — більші за смерть. Підходячи до теми, чому ці барельєфи були знищені, взагалі такі великі питання про те, що таке дух людини, були дуже радикальними для радянської системи.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.