Система реабілітації - це склад запчастин, який покрився пилом, - засновниця «Творчої криївки»

Говоримо про це у студії Громадського радіо із засновницею центру Віталіною Масловою.

Тетяна Трощинська: Проект «Творча криївка» у Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області один з найперших центрів реабілітації для учасників АТО в Україні. Розкажіть про успіхи вашої команди за ці роки. 

Віталіна Маслова: За 4 роки ми провели 47 реабілітаційних заїздів. У них взяли участь 487 людей. Також ми організували близько 40 виставок у рамках чотирьох виставкових проектів. Проводимо вечорниці, поетичні вечори, музичні концерти. У 2016 році у нас відбулося 12 заїздів, а у 2017-му – 7. На цей рік запланували лише 4. Це не означає, що потреби зменшилися. Потреба, навпаки, зросла. Зростає розуміння важливості такої допомоги, зростає рівень довіри до фахівців. Але через фінансові проблеми ми поки що не можемо дозволити собі більше заїздів.

Найближчим нашим заходом науково-практичну конференцію «Робота з травмами війни. Український досвід», яка відбудеться з 28 по 31 березня. До участі запрошуємо фахівців та фахівчинь, які мають досвід роботи з бійцями, переселенцями, родинами загиблих. 

Тетяна Трощинська: 2 березня у Києві відбувся круглий стіл, де обговорювали психологічну та фізичну реабілітації учасників АТО. Там були присутні представники міністерств, державних реабілітаційних центрів, санаторіїв, інститутів, тобто різні інституції, які займаються цією темою. Про що ви там говорили?

Віталіна Маслова: У чому проблема цього круглого столу і чому покликали, зокрема, і нас. Це не машина, бо навіть у найпростішій автівці кожна деталь на своєму місці, вони співвідносяться і працюють злагоджено. Але це не машина, це склад запчастин, припорошений пилом.  Виявляється 4 міністерства опікуються питанням психологічної та фізичної реабілітації. Кожне міністерство має програму на папері, там же і розвиває ілюзію діяльності. На папері у них все і зупиняється.

Фінансування у державних центрах залежить не від кількості людей, які на реабілітації, а від ліжкомісць, від того скільки стоїть ліжок. У санаторії ветеранів війни на харчування на добу виділяють 16 гривень, в Інституті психології – 6 гривень. Коли запитали, що має зробити учасник АТО, аби потрапити до санаторію, то на другій хвилині відповіді я сама вже не могла зорієнтуватися. Настільки багато довідок, документів і тому подібного. Говорили про статистику, ліжкомісця, методи роботи. І дуже мало хто говорив саме про людей. Сумно, що існує ця хвора машинерія. Але приємно, що навіть у цій системі точково є люди, які з захопленням розповідали про свою роботу, свої успіхи.

Повну версію розмови слухайте у доданому звукому файлі.