Гостя ефіру – проектна менеджерка Українського інституту з прав людини Ірина Кушнір.
Ірина Кушнір: Проблема має коріння з нашого законодавства, з нашого ставлення до таких людей, до людей, які на підставі рішення суду були визнані недієздатними. За радянською спадщиною у нас ще залишається уявлення, що раз і назавжди можна визнати людину недієздатною, безправною і віддати право вирішувати її долю іншим особам. Насправді в демократичних суспільствах такого в принципі не буває.
З реєстру судових рішень я взяла реальну історію. Вона стосується того, як недієздатна особа, у якої немає паспорта, яка лікується в закритому закладі, намагається довести, що вона вилікувалася і має право говорити про те, що у неї все ж таки є дієздатність і вона може самостійно реалізовувати всі свої права. Як завжди, національний суд відкриває закон і бачить, що у недієздатної особи немає права самостійно ставити у суді питання про повернення їй дієздатності. Суд вирішує не розглядати заяву. Так вирішила й апеляція. Законодавство залишається старим, але «недієздатна» особа іде далі, протидіє цій системі. Верховний суд постановляє на підставі рішення Європейського суду проти України, що за міжнародними стандартами, у такої особи є право і скасовує всі рішення і повертає справу на додатковий розгляд. Відповідно ми можемо далі стежити за цією справою і бачити, як розвиваються події.
Вікторія Єрмолаєва: Чи складно подати в суд такій людині в Україні?
Ірина Кушнір: Практично це нескладно. Є суд, є порядок, ви складаєте заяву і поштою або самостійно приносите до канцелярії. Звичайно, у цієї людини також був представник.
Визнання недієздатності – це завжди судовий розгляд. У нас було законодавство, яке дозволяло суду визнати особу недієздатною на підставі експертного висновку комісії лікарів без заслуховування, навіть без повідомлення і залучення такої особи в це судове засідання. Можна уявити, що є хтось, хто вас не дуже любить і дуже хоче отримати ваше майно. Людина домовляється з комісією лікарів, іде до суду, суд не є експертом, відповідно до законодавства не було вимоги залучати таку особу. Вас просто повідомляють: «Доброго дня! Тиждень тому ви були визнані недієздатною особою». В даному випадку в особи навіть не було права апелювати, тому що на цей момент вона позбавлена дієздатності. Це жахлива ситуація, замкнене коло. Далі людину помішували в психіатричну лікарню, з якої вона самостійно не може вийти, вона не може самостійно зв’язатися з правозахисною організацією, адвокатами. Всі рішення приймали опікун та лікар. Донедавна у нас навіть можливо було поміщення особи до такої психіатричної лікарні за згодою опікуна. Нещодавно було намагання змінити цю систему рішенням Конституційного суду України. У 2016 році таку норму було визнано неконституційною, зараз ми можемо простежити зміну законодавства. Вона також, на моє переконання, не була вдалою, тому є інше подання до Конституційного суду щодо вже нового законодавства.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.