У 2017 в Україні захистили найбільше докторських дисертацій в галузі економіки. Чому ж у нас немає свого Фукуями?

Про це поговоримо з членом Наукового комітету Нацради з питань розвитку науки і технологій Романом Чернігою.

Євгенія Гончарук: В нас дуже багато кандидатів наук та докторів наук, і в мене як в людини, яка захищала свого часу дисертацію, є такий скепсис до того, скільки в нас щороку з’являється людей з науковим ступенем. Науковий ступінь мати престижно, особливо для деяких посад, але є питання до тих людей, які дають добро, щоб такі ступені з’являлися у людей.

Науковий комітет, який ви представляєте, хотів зробити так, щоб людина, яка планує захистити дисертацію, повинна була свої результати захистити через статті, і щоб ці публікації були надруковані у виданнях, які індексовані у міжнародних базах. Але наукова спільнота не дуже привітно зустріла спробу врегулювати цю сферу, правильно?

Роман Черніга: Напевно, я маю зробити уточнення, наскільки в нас є багато кандидатів та докторів наук. Якщо вірити статистичному збірнику, який видає загальну статистику по всьому, то це приблизно біля 100 000 кандидатів наук і біля 20 тисяч докторів наук. Це зафіксовано за 2017-ий рік. Тобто це стільки в країні існує людей з супер рівнем наукового знання. І тенденція йде в бік збільшення захистів як кандидатських, так і докторських дисертацій. Не буду говорити про якість, але аналіз, який провів Науковий комітет, показує, що абсолютна більшість цих захищених дисертацій є в гуманітарних та соціальних науках. Лідерами є юридичні, педагогічні і економічні науки, які разом дають приблизно 40% захищених докторських дисертацій з усіх. А якщо до них додати класичні гуманітарні науки – філософія, філологія та історія, то разом це виходить 60%. І наша країна поступово перетворюється в антипод того, що було в радянські часи – тоді навпаки партія обмежували науки, їх справді було мало, вони мали бути ідеологічні виправлені тощо. Але за 25 років ситуація змінилася до навпаки і набрала вигляду, що наша країна – це країна гуманітарних і соціальних наук. Що абсолютно не відповідає дійсності. Якщо ви подивитеся, що індексується з наших гуманітаріїв і представників соціальних наук у провідних науково-метричних базах у світі, то там не індексується нічого. Адже все друкується в наших «мурзилках», які видаються у нас в Україні – це формально наукові видання, але які ніхто не читає за межами України. Тому і виникла спроба Наукового комітету змінити цю ситуацію, підготувавши новий проект наказу про те, де мають бути опубліковані наукові результати перед тим, як захищати кандидатську або докторську дисертацію.

Євгенія Гончарук: Чому в цих базах не індексується жоден український журнал? Хоча такі є в Польщі та в Російській Федерації? В чому проблема, можливо, потрібно всі наші видання підтягнути?

Роман Черніга: Це дуже резонне питання, на яке представники Наукового комітету не отримали відповіді від великої кількості гуманітаріїв, які підняли крик, що ось Науковий комітет своїм проектом наказу хоче вгробити гуманітарну і соціальну науку. Відповіді немає, тому що суто з гуманітарних дисциплін, польських журналів, індексованих міжнародною базою Scopus, є понад 50, російських – майже 40. А українських журналів там зафіксовано аж один. Виходить, що українські гуманітарії як і представники соціальних наук чи то не зацікавлені у тому, що вони там були, чи сувора правда полягає у тому, що все, що вони друкують в українських журналах, не є в тренді світових наук.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.