У кожному з нас живе хоч невеликий, але все-таки совок, — соціолог

Група «Рейтинг» створила нове соціологічне дослідження до Дня захисника України. Говоримо про його результати з Олексієм Антиповичем, керівником Cоціологічної групи «Рейтинг», соціологом, аналітиком суспільно-політичних процесів в Україні.

Анастасія Багаліка: Розкажіть детальніше, що, де і як проводилося, і з якою метою?

Олексій Антипович: Мета одна: інформувати громадськість та ЗМІ щодо того, що думають українці з тої чи іншої теми. Ми проводили дослідження з 20-го по 29-те вересня, було опитано 2 000 респондентів репрезентативно по всій Україні, тобто з представництвом у всіх регіонах, підконтрольних Українській владі. Вікова категорія: 18 і старші.

Василь Шандро: Вас вразили якісь цифри?

Олексій Антипович: Якщо говорити про бажання чи готовність українців захищати територіальну цілісність держави зі зброєю в руках, то тут зрозуміло, що на фоні війни такі настрої зростають. Те, що було для мене відкриттям – це така добра, позитивна і швидка динаміка підтримки визнання воїнів ОУН-УПА борцями за незалежність України. Динаміка з 2010 року свідчить про таке зростання в два з половиною рази кількості людей, які підтримують визнання ОУН-УПА.

Василь Шандро: А що на це могло вплинути?

Олексій Антипович: Тут не треба говорити, що виключно війна, хоча це важливий фактор. Є зміна свідомості, є відкриття фактів, є історичні розвідки, які не просто з’явилися, вони буди завжди, їх просто сприйняло населення. Це і говорить про зміну у свідомості українців, і тут мова також іде про зміну в інформаційному просторі, у якому ми перейшли на більш проукраїнські настрої, але ще не цілком.

Василь Шандро: 59% опитаних підтримують ідею встановлення державного свята Дня захисника України 14 жовтня, майже така сама кількість (56%) – не підтримують ідею скасування святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого. Ці цифри для мене були дивними, тому що це одні і ті ж люди.

Олексій Антипович: Це ті самі люди, які в свій час, ще до подій Євромайдану, підтримували одночасно інтеграцію України в Євросоюз та Митний Союз, і проголосували б на референдумі і туди і туди. Коли ми говоримо про святкування Дня захисника вітчизни 14-го жовтня і 23-го лютого – тут стикається традиційність і консерватизм українців. Тут така сама ситуація як з декомунізацією: ну хто хоче, щоб його вулицю чи місто перейменовували? Та ніхто, про це навіть не треба питати. Треба взяти і зробити. Мова йде про 23-тє лютого як традиційне свято, коли українці відкривали шампанське, горілку щось там випивали. Це свято шкарпеток, свято засобів для гоління, і пішло-поїхало. Це радянська традиція, вона дуже довго буде тривати в нашій свідомості, нічого з цим не зробиш, для цього потрібен час і покоління. Нове покоління, молодь не так кардинально ставиться до 23-го лютого, у них немає радянської традиції, хоча вони виховані тими самими людьми. Відповідно, ми багато в чому є радянськими людьми, і в кожному з нас живе хоч невеликий, але все-таки совок. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.