У Києві презентують кінопроект, який знімали в Україні, Грузії та Італії

Проект об’єднав три короткометражні ігрові фільми: «Кров», «Мужицький ангел» та «Мій університет», зняті в Україні, Грузії та Італії за мотивами оповідань Степана Васильченка, Нодара Думбадзе та Ніно Палумбо. У студії автор проекту – Ірина Правило, українська режисерка та продюсерка.

Василь Шандро: Скільки років знімали проект “Моє дитинство”?

Ірина Правило: Загалом 6 років. У 2010 році він розпочався моєю дипломною роботою — фільмом “Кров”. Тоді здалося, що непогано було б зробити трилогію. “Кров” була створена за мотивами оповідання Нодара Думбадзе. Це була грузинська історія про дитинство, але паралельно я знайшла оповідання “Мужицький ангел” Степана Васильченка і відчула, що між цими історіями є щось спільне. Після інституту ми зняли “Мужицького ангела”, після цього шукали третю історію, якою стало оповідання Ніно Палумбо “Мій університет”.

Тетяна Трощинська: Що тут об’єднало Україну, Грузію та Італію?

Ірина Правило: Усі фільми вийшли різні, але спільною є тема. Фільми потрібно було об’єднати тим, що відчуває сам глядач. Це було для нас найскладніше. Кожен фільм в середньому вийшов по 30 хвилин.

Об’єднує фільми тема становлення особистості. Коли ця ідея народилася в 2010 році, ми не могли уявити, наскільки тема дітей післявоєнного часу, їхнє становлення та відчуття у світі стане актуальним для України.

Василь Шандро: Як фінансувалося це кіно?

Ірина Правило: Все починалося з віри моєї старшої сестри Олени, яка продала машину і вклалася у фільм “Кров”, потім — підтримка Грігола Катамадзе, який купив білети для нашої знімальної групи. Потім в українській частині нам вдалося об’єднати професіоналів, які долучилися, хто чим міг.

Історія з третім проектом пішла далі. “Мій університет” — приклад світового спільнокошту. Гроші ми збирали весь час виробництва фільму, долучалася українська діаспора зі всього світу, допомогли громадські об’єднання українців, церковні об’єднання. Поки ми збирали гроші на Італію, показали перші фільми для 10 000 дітей. Ми пішли в школи, бо зрозуміли, що цей проект потрібно показувати дітям.  Багато з них переживають те, що й наші головні герої.

Ми зробили проект, який ілюструє, як українці можуть об’єднатися і зняти міжнародний проект про загальнолюдські цінності.