У Мар’їнці 1920-х говорили українською, — етнолог Олена Боряк

Олена Боряк, докторка історичних наук, етнолог розповіла про нове дослідження, видане книгою влітку, з якого можна довідатися про те, яким був Донбас сто років тому.

«Ця збірка є публікацією архівних матеріалів. Основний обсяг цієї книжки — наш, як ми називаємо, емпіричний, первісний матеріал. Але він є унікальним. Це записи студентів Донецького педагогічного училища, зроблені від 1927 по 1929 рік. Вражає, що ці матеріали збереглися. Зараз вони зберігаються в рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського, де я на них натрапила. Вони досить об’ємні — в двох архівних теках приблизно 250 сторінок архівних матеріалів, тому тут представлена лише їхня частина.

Вражає те, наскільки ці матеріали були фахового підготовлені студентами. Я уточню, що це були студенти першого курсу. Вони отримали завдання поїхати в Мар’їнку і записати те, що ми б тепер сказали, повсякденне життя мешканців цього містечка».

Василь Шандро: І яким було повсякденне життя мешканців цього містечка в 20-х?

Олена Боряк: Ми маємо можливість побачити і відчути це завдяки тому, що студенти мали чітке завдання. Я так підозрюю і є підстави стверджувати, що вони мали певні питальники, за якими проводили опитування і фіксували ці матеріали. І ці програми включали в себе досить широке коло питань.

Це відомості про склад сільської ради, наприклад, склад комітету незалежних селян; перелік інвентарю, який мали при собі заможні селяни, середняки і навіть біднота. Є опис, як будували хати, є опис повсякденного: що співали і танцювали, яка була лікарня. Навіть в назві архівної теки вказано: «Побут і розваги».

Ірина Славінська: І як же розважалися?

Олена Боряк: Там є перші описи, як би ми тепер сказали, будинку культури. Наприклад, є маса всіляких гуртків, включно з військовим: вони вже вчили військову справу.

Також було запровадження нових звичаїв і обрядів. Наприклад, як тоді казали, «червоні хрестини» або «звіздини», «октябрини». У Мар’їнці було багато молоді, бо це вже промислове містечко і молодь сюди активно йшла. І треба було працювати саме з молоддю. Вона активно народжувала, відбувалися хрестити — влаштовували хрестинні обіди, гуляли, самогонку пили. Тут треба було це все якось зупинити. Але треба сказати, тут була велика фантазія. Все ж, хрещення дитини — інтимна подія. А тут запрошувалися керівники підприємств, сусіди, родичі, друзі. Всі приходили і далі відбувалося ціле дійство із червоним прапором, гімном і з прийняттям цього немовляти в ряди комсомолу. Навіть видавали кандидатську книжечку члена КПРС і призначали людину, яка буде пильнувати за дитиною і ростити свідомого комуніста.

Перше, що мені впадало в очі в цих матеріалах — це українськість Мар’їнки

Василь Шандро: Як в Мар’їнці говорили люди сто років тому?

Олена Боряк: Це те, що мене вразило, коли я взяла в руки ці матеріали. Вони абсолютно україномовні — там нема російської мови. Той, хто візьме ці матеріали, побачить. Це чудова українська мова. Я спеціально до матеріалів додала покажчик термінів, де їх скрупульозно виписала зі сторінками.

Василь Шандро: Це автохтонне населення?

Олена Боряк: Тут абсолютно чітко простежуються переселенці із конкретних регіонів України: Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина. Обряди, які зафіксували студенти, — родильна, поховальна, весільна обрядовість — чітко показують паралелі із тими весіллями, родинами і навіть похоронами, які відбувалися на цих територіях.

Наприклад, родильна обрядовість: «баба», «бабуся» в значенні баби-повитухи, «породілля», «породільна мати», «родільниця». У весільній обрядовості «свашка», «світилка», «вільце», «вареники» як передвесільне дійство і так далі. 

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.