Учні 7 класу 240-ї школи Києва врятували дорослого чоловіка, який тонув

До нашої студії завітали Царенко Яна Миколаївна, заступниця директора з виховної роботи 240 школи, Алла Суворова, класна керівниця 7-Б 240 школи, Уляна, Олексій Бучинські та діти-герої, які врятували дорослого чоловіка.

В студії працюють журналісти Любомир Ференс та Ірина Соломко.

Ірина Соломко: Розкажіть цю історію докладніше.

Олексій Бучинський: Одного разу ми пасли корів. Раптом вони зайшли у воду, і ми їх почали виганяти. З нами був дядько Андрій, який у воді потрапив в якусь яму. Він не вмів плавати, почав тонути, ми це помітили, і кинулися рятувати.

Та це було складно, тому що він плескався у воді, два рази йшов на дно, але ми його тягнули, як могли. Один раз я навіть виліз з річки, бо сили мене покидали, але, коли я побачив, що його вже довго немає над поверхнею води, знов кинувся у воду.

Любомир Ференс: Олексій, ти бачив коли-небудь, як рятувати людину, чи все робив спонтанно?

Олексій Бучинський: Спонтанно. Я спочатку хотів ухопити його за волосся, але там не було, за що брати.

Ірина Соломко: Ти не замислювався над тим, що він міг потягнути тебе за собою?

Олексій Бучинський: Ні про що я не замислювався, просто кинувся рятувати.

Ірина Соломко: Уляна тобі допомагала?

Олексій Бучинський: Так, і коли ми витягли дядька Андрія з води, Уляна його відкачала, тому що робила масаж серця.

Ірина Соломко: Тобто він вже був без свідомості?

Олексій Бучинський: Так.

Ірина Соломко: Наскільки я розумію, про те, що у вашій школі навчаються такі герої, ви дізналися випадково, тобто діти нічого не сказали?

Алла Суворова: Так, ми цю інформацію отримали від МЧС, і були досить здивовані, тому що діти нам нічого не сказали, адже вони дуже скромні. Ми привітали їх згодом на шкільній лінійці, нагородили їх грамотами і невеличкими подарунками.

Царенко Яна Николаевна: Наприкінці літа нам прийшов лист від мами того чоловіка, якого врятували. Цей лист написано дуже зворушливо і емоційно, і ми без сліз його читати не могли. Жінці за 80 років, і вона пише, що Уля і Олексій стали просто ангелами-охоронцями його сина. І вона чітко розуміє, що, якби не ці двоє діток, він би просто не вижив.

«Я дякую Богу за те, що мій син живий і в нас є такі діти… Будь ласка, іменем матері, я прошу вас подякувати їм в школі за це».

Як би не цей лист, і не повідомлення МЧС, ми б і не знали того, що діти нічого не розповіли.

Ірина Соломко: Чому ви не розповіли?

Уляна Бучинська: Соромились дуже.

Ірина Соломко: В селі знали?

Олексій Бучинський: Ми не казали нічого.

Любомир Ференс: Стосунки з дядьком Андрієм стали кращі?

Олексій Бучинський: Так, він нас постійно обіймав та дякував нам за те, що ми врятували йому життя.

Ірина Соломко: Страшно було, коли ти був у воді поряд з людиною, яка тоне?

Олексій Бучинський: Я не відчував страху, думав лише про те, щоб швидше витягнути дядька Андрія з води.

Ірина Соломко: Що ви можете сказати вашим одноліткам?

Олексій Бучинський: Якщо вони потраплять в таку ситуацію, не потрібно губитися, а знати правила, як рятувати людину.

Ірина Соломко: Наскільки в наших дітей є достатньо інформації? Наскільки ми даємо їм цей базис?

Алла Суворова: В школі на «Основах здоров’я» дітям прищеплюють достатньо навичок, які допоможуть їм в екстремальних ситуаціях.

Коли я почала розповідати 1 вересня цю історію, діти були вражені, всім хотілось підійти, розпитати Улю і Олексія про подробиці, і подякувати їм. Я думаю, всі учні пишаються, що в нас у школі навчаються такі герої.

За історію школи це перший випадок, коли діти врятували дорослого чоловіка.