Україні не варто давати оцінку референдуму в Туреччині, - Ігор Семиволос

В неділю 16 квітня у Туреччині відбудеться референдум, що має визначити чи країна залишиться парламентською республікою, чи перетвориться на президентську. Якщо громадяни країни на референдумі дадуть відповідь “так”, це означатиме консолідацію влади нинішнього президента Реджепа Ердогана.

Президент Ердоган і його парламентська більшість хочуть поміняти 18 статей у Конституції. Зокрема,  збільшити кількість депутатів із 550 до 600, знизити віковий ценз кандидатів з 25 років до 18. Пропонується також ліквідувати посаду прем’єр-міністра: головою уряду стає президент, який самостійно призначатиме уряд. Обиратиметься вся турецька влада в один день терміном на 5 років. Зберігається те, що президент не може обиратись більше двох термінів.

Такі ініціативи викликали спротив демократичної та консервативної турецької опозицій.

Згідно соціологічних даних виходить, що кількість прибічників та противників Ердогана в турецькому суспільстві приблизно рівна.

З 6 по 12 квітня соціологічна служба Теміс провела опитування  – як проголосують турки щодо змін в Конституції. Цифри дуже близькі: 53% за їхніми даними голосуватимуть проти змін, відповідно 47% – за. По Стамбулу: 43% голосуватимуть за, а 56% – проти. Раніше були оприлюднені дані соціологічного агентства Акам. За його даними майже 54% турків голосуватимуть проти змін до Конституції. Є і зворотні дані – за даними служби Консенсус, яка опитала 2000 людей і потім верифікувала ці дані по телефону, понад половина турків підтримують зміни в Конституцію.

Експерт-сходознавець Ігор Семиволос розповідає про настрої турецього суспільства напередодні референдуму та про українсько-турецькі відносини.

Едуард Лозовий: Чи не зможе результат референдуму стати каменем розбрату в середині турецької нації? Чи не призведе це до акцій непокори і громадянського конфлікту?

Ігор Семиволос: Ситуація напружена і соціологічні опитування свідчать про те, що немає однозначної оцінки і немає однозначної підтримки ідеї Ердогана і правлячої партії ПСР щодо посилення влади президента. І, очевидно, що для того, щоб в суспільстві була довіра до результатів цього референдуму, необхідно, щоб  він пройшов на дуже високому рівні – без фальсифікацій та використання адміністративних ресурсів.

Оскільки в суспільстві існує серйозна недовіра  і впродовж тривалого часу дискусія навколо референдуму збурювала настрої суспільства, є побоювання, що результати цього референдуму можуть викликати серйозний спротив значної кількості турків. Але навряд ми побачимо щось на зразок громадянського конфлікту, оскільки  в Туреччині  не  скасовано надзвичайний стан, який було введено після невдалої спроби військового перевороту. Протести можуть бути, але я слабо вірю, що можна розхитати суспільство.

Едуард Лозовий: Чи може Ердоган провадити Туреччину в бік ізоляціонізму, якщо так це можна назвати? Адже  економіка цієї країни дуже зав’язана на координації  із зовнішніми ринками.

Ігор Семиволос: Так, і в першу чергу зав’язана з Європейським Союзом. Взагалі, той розвиток Туреччини який ми побачили на початку 2000х років в значній мірі був зобов’язаний угодам, укладеним між ЄС і Туреччиною і тим грошам, які прийшли до Туреччини з боку ЄС. І реформи, які започаткував Ердоган , були просто скопійовані з ЄС. Тобто тут якраз є пряма залежність між Туреччиною і ЄС, а значить, ніякого ізоляціонізму не буде і не може бути в умовах, коли Туреччина потерпає від війни в Сирії. Зараз перекриті всі можливості активної співпраці з Машріком  – з тим регіоном, співпраця з яким здійснювалась переважно через Сирію. Також Сирія була одним із ключових ринків збуту турецьких товарів.

Другий момент пов’язаний з тим, що Ердоган – популіст, і він активно використовує всі моменти для підняття власного рейтингу, для тиску на чутливі точки турецького суспільства. Зокрема на образу, яка формується в турків впродовж  майже 17-ти років через те, що Туреччину не впускають до Європи. Ми чуємо політику подвійних стандартів, коли деякі європейські політики відверто говорять про те, що Туреччина не стане частиною ЄС так як вона є мусульманською державою. Це звісно впливає на формування політичної атмосфери в Туреччині.

І разом з тим Ердоган страшенний опортуніст. Він буде лавірувати і приймати ті рішення, які йому заманеться. Сьогодні він може розповісти про те, яка Європа погана, а завтра з тим самим успіхом він може сказати, яка Європа добра, оскільки певні питання вирішені і Європа пішла на зустріч.  Цей опортунізм страшенно дратує європейців, але дозволяє йому лавірувати. І тут Туреччина є справжнім нащадком Візантійської  Імперії та візантійської політики.

Едуард Лозовий: Опортунізм Ердогана дратує не тільки Європу – він і українців свого часу роздратував. З початку конфлікту між Ердоганом і Путіним, коли був збитий російський винищувач, українці патріотично плескали в долоні і кричали «Ердоган, молодець!». І раптом ми бачимо обійми і дружні стосунки з Путіним.  Це його лавірування  – як нам його сприймати, де Україна в цій турецькій історії? Чого нам чекати?

Ігор Семиволос: Нам треба сприймати це спокійно. У нас є свій порядок денний, і є свої україно-турецькі відносини, які зараз дуже динамічно розвиваються. Ми не повинні  коментувати результати цього референдуму. Є рішення турецького народу, ми повинні жити з будь-яким рішенням – чи за референдум, чи проти нього. Як Туреччина не втручається у внутрішні справи України, так само і ми – не втручаємось у внутрішні справи Туреччини. Ми також можемо бути опортуністичні в цьому випадку, в принципі для нас це вигідно .

Щодо всього іншого, давайте згадаємо, про позитивну динаміку, яка відбулась. Ердоган свого часу дуже негативно поставився до Революції Гідності, у нього було відверто неприязне ставлення. Ми бачимо, що динаміка цих відносин поступово покращилась, коли українська влада, українські політики  вчасно підставили йому плече. Одразу ситуація змінилась на краще і всі забули про негаразди, які були раніше.

Матеріал розшифрувала Тетяна Денькович.