Українські університети в світовому рейтингу посіли місця нижче 800-го. Чи варто радіти?

«Ми дійсно є на місцях після 800-го, це очікувані місця для університетів. Потрапили очікувано КНУ імені Тараса Шевченка, ЛНУ імені Івана Франка, Національний університет «Львівська політехніка», ХНУ імені Каразіна та Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Сікорського». Очікувано, що це ті, які можуть потрапляти до світових рейтингів. Прикро, що місця, які вони посіли, більшою мірою за участь, за те, що вони змогли зібрати пакет документів, подати їх», — говорить Інна Совсун.

Ірина Славінська: Тобто в цей рейтинг треба подавати свої кандидатури?

Інна Совсун: Так, це не ті рейтинги, які просто онлайн збирають та аналізують цитування (такі теж є). Це рейтинги, з яким треба працювати. Сам факт, що університети почали працювати, звертати увагу, це добре. Зібрати необхідні дані, зорганізуватися всередині, це трохи інакше фокусує орієнтири роботи всередині університету. Коли університет знає, що для того, щоб посісти в рейтингу хоч якісь місця, потрібно мати міжнародні публікації, вочевидь, університет починає звертати на це увагу.

Наталія Соколенко: Яка проблема з міжнародними публікаціями? Чому наші університети не публікуються в них?

Інна Совсун: Думаю, перша проблема, що вони їх не читають. Більшість українських викладачів не читає сучасні академічні видання, статті. Насправді, університети можуть оформляти підписки, є можливість поїхати за кордон та постажуватися в іншому університеті, там є підписки. Способи отримати доступ є. Інша справа, що нема зацікавленості. Я не кажу про всіх науковців та викладачів, але у значної кількості нема. І тому що англійської не знають, і мало орієнтуються в міжнародному академічному контексті. Тому маємо такий результат.

Наталія Соколенко: Що втрачають, окрім самого факту, що не читають, не публікуються і не потрапляють в рейтинги, виші та студенти, які до них вступають?

Інна Совсун: Нам же не потрібні публікації самі по собі. Ми втрачаємо в академічному середовищі, коли нема потреби постійно публікуватися і бути на вістрі сучасних академічних наукових знань, а результатом ми маємо те, що нормальним вважається читати курс, дисципліну за конспектами 20-літньої давності, нічого не змінюючи. А потім ми скаржимося, що чомусь наші випускники не відповідають сучасним умовам ринку праці і не знають сучасних технологій. А звідки вони це знатимуть, якщо викладачі не знають? А викладачі не знають, бо публікуються у ВАК-івських виданнях, де можна писати про лікувальний вплив ікон, але не знати про сучасні технології і найновіші досягнення техніки, якщо вони не в контексті. Тому ми втрачаємо в якості знання.

Ірина Славінська: Цей порядковий номер нижче 800-го місця щось значить у рейтингу чи це «дякую, що взагалі потрапили»?

Інна Совсун: Радше, друге. Добре, що ми потрапили, що питання актуалізується. Це перші кроки і нам треба докласти ще дуже багато зусиль, щоб потрапити на ті місця, де це має значення.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.