Українських в’язнів у тюрмах РФ можуть змушувати вантажити «гумконвої», — юрист

Як діяти родинам жертв торгівлі людьми та якою має бути стратегія держави?

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Євгенія Гончарук

Гостi

Інна Коваль

Українських в’язнів у тюрмах РФ можуть змушувати вантажити «гумконвої», — юрист
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_rankova-hvylya-17-03-08_koval.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_rankova-hvylya-17-03-08_koval.mp3
Українських в’язнів у тюрмах РФ можуть змушувати вантажити «гумконвої», — юрист
0:00
/
0:00

У студії «Громадського радіо» — юрист Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Інна Коваль.

Євгенія Гончарук: Кілька місяців тому у ЗМІ з’явилася інформація про те, що існує ціла злочинна схема торгівлі людьми. Людей виманюють у Російську Федерацію, це така пастка наркомафії. І потім люди стають жертвами торгівлі людьми. Ваш центр підготував покрокову інструкцію для тих, хто постраждав внаслідок цієї схеми. Чи можете проговорити цей алгоритм?

Інна Коваль: Ми разом з Медійною ініціативою за права людини розробили покрокову інструкцію, в якій детально розписано, що треба робити в ситуації, коли ваш родич став жертвою цієї схеми торгівлі людьми. Там розписано, що треба робити в Україні і що треба робити на території Російської Федерації.

В Україні найближчі родичі потерпілих мають звернутися до департаменту Національної поліції України по боротьбі з торгівлею людьми. Ви маєте написати заяву, так зване повідомлення про злочин. Ви маєте максимально детально описати, що сталося з потерпілим з того моменту, як він дізнався про цю роботу, і до того моменту, коли його затримали правоохоронні органи Російської Федерації. У цій заяві треба описати всі ознаки торгівлі людьми. Йдеться про введення в оману з боку вербувальників на території України. Як правило, жертвам розповідали про роботу кур’єром електротоварів, будівельником абощо. Коли людина приїжджала на територію Російської Федерації — звичайно, без грошей, з’ясовувалося, що це наркотики. Коли людина намагалася відмовитися, на її адресу або на адресу її родичів надходили погрози. Людина вимушена була залишитися, адже боялася за своє життя і сприймала ці погрози як реальні. Це максимально детально треба описати в заяві про злочин до департаменту.

Другий крок: батькам або родичам потерпілого необхідно звернутися до Міністерства закордонних справ України. Міністерству закордонних справ треба повідомити про те, що сталося, для того, щоб в подальшому вони могли надсилати офіційні запити до Міністерства закордонних справ Російської Федерації. Не треба переоцінювати можливості Міністерства закордонних справ. Консули України на території Російської Федерації не можуть надавати юридичну допомогу. Консул України на території Росії може навідатись до СІЗО або у колонію, де знаходиться потерпілий, і перевірити умови його утримання.

Якщо у людини вже є остаточний вирок, родичі потерпілого можуть звернутися до Міністерства юстиції України і написати заяву про передання людини в Україну для відбування покарання. Ця процедура також не є швидкою. Це відбувається не менше року.

В Російській Федерації так само треба звернутися до правоохоронних органів. У Росії цим займається Слідчий комітет Російської Федерації. У цій заяві про злочин ви маєте описати все те саме, що і у заяві до Національної поліції України. Як ви туди поїхали? Чи вводили вас в оману щодо характеру роботи? Чи були погрози? Якщо були, то як часто? Треба попросити правоохоронні органи Російської Федерації провести розслідування даного факту.

Якщо справа перебуває на етапі досудового розслідування, дуже важливо говорити слідчому під час допитів про те, що потерпілий став жертвою торгівлі людьми, а в Україні вже порушена кримінальна справа і затримані організатори вербувальників. Важливо, щоб це було у протоколі допитів і матеріалах кримінальної справи. На судових засіданнях потрібно робити те ж саме. Бажано, повідомляти про це в письмовій формі, шляхом клопотань і заяв.

Якщо вирок вже є, на території Російської Федерації варто подати заяву до Слідчого комітету Російської Федерації.

Євгенія Гончарук: Чи може людина сама писати заяви та скарги до Слідчого комітету Російської Федерації?

Інна Коваль: Часто родичі потерпілих бояться, що працівники СІЗО чи колонії не пропустять такі заяви. Насправді, в колонії чи СІЗО не перешкоджають руху таких заяв, тому що вони не стосуються умов утримання людини. Тобто їм за це нічого не буде.

Євгенія Гончарук: Що можуть зробити батьки, якщо у потерпілого немає можливості самостійно писати такі заяви? Чи у всіх родичів є можливість поїхати у Росію і чи допомагає в цьому випадку Україна коштами?

Інна Коваль: Звичайно, не всі батьки можуть дозволити собі поїхати у Російську Федерацію. Як правило, з потерпілими завжди є зв’язок. Можна повідомити про це телефоном, і потерпілий самостійно напише заяву навіть до Нацполіції України. Таку заяву можна відправити звичайним листом. Як показує практика, такі листи йдуть довго, але доходять.

Євгенія Гончарук: Які ще проблеми є у потерпілих?

Інна Коваль: Є проблеми, що стосуються безпосереднього відбування покарання чи перебування у СІЗО на території Росії. Також є проблеми, що стосуються дій наших правоохоронних або державних органів. На нашу думку, вони працюють недостатньо ефективно. Наприклад, мама потерпілого Віра Миколаївна Володій подала заяву до Нацполіції ще у лютому минулого року. У жовтні минулого року були затримані вербувальники, і на цьому все. Наразі ми проводимо робочі зустрічі, в яких бере участь і МВС. 18 лютого вони начебто надіслали клопотання до прокуратури, але в прокуратурі воно загубилося. Прокуратура запевнила, що вони зроблять все можливе. Подивимось, коли це клопотання справді буде відправлене.

В Російській Федерації інколи відбуваються страшні речі. За неофіційною інформацією, деякі потерпілі вантажать боєприпаси. Тобто, по суті, працюють на оборонну промисловість іншої країни. Це начебто так звані «гумконвої». Ми не знаємо точно, чи до України піде цей «гумконвой», чи до Сирії, чи ще кудись.

Нам відомо, що одному потерпілому пропонували служити в «ДНР» протягом одного року. Йому сказали, що якщо він погодиться, за рік його відпустять.

Євгенія Гончарук: Від кого надходять ці пропозиції і де перебувають ув’язнені українці?

Інна Коваль: Ці ув’язнені перебувають у Рязані і Астрахані. Наскільки я знаю, такі пропозиції надходять від адміністрації колонії.

Євгенія Гончарук: Чому наша правоохоронна система діє повільно?

Інна Коваль: За даними департаменту по боротьбі з торгівлею людьми, зараз починають надходити заяви батьків потерпілих, які вже були засуджені в Росії у 2012 році. Тобто це наркокур’єри, які вирішили скористатися ситуацією і перевестися. Нацполіції дуже важко визначити, хто з потерпілих є жертвою торгівлі людьми, а хто просто вирішив скористатися ситуацією.

Однак, коли затримали організаторів вербувальників на території України, в них вилучили блокноти зі списками осіб, яких ці люди відправляли в Росію. Можна було б взяти списки цих людей і хоча б надіслати запит до прокуратури, а прокуратура надіслала б цей запит до російської сторони.

Як я вже казала, Національна поліція направила цей запит 18 лютого, але пройшов вже рік.

Євгенія Гончарук: Чи є інформація про кількість потерпілих?

Інна Коваль: За 228 статтею УКРФ було засуджено 1850 громадян України. Ми не знаємо, який відсоток з них, — жертви торгівлі людьми, але ми знаємо, що масштаби цієї схеми просто колосальні.

Анастасія Багаліка: Давайте підсумуємо: що робити і куди звертатися?

Інна Коваль: Я дуже прошу не атакувати Нацполіцію тільки через здогадки. Намагайтеся спочатку поговорити з потерпілим по телефону і з’ясувати, чи дійсно це мало місце. Я знаю, що наразі потік людей, які їдуть, не припинився. Тобто люди продовжують їхати до Росії. У зв’язку з цим я прошу не їздити туди на роботу. Якщо ви не знаєте, хто цей роботодавець, не їдьте туди. Не вірте в те, що в Росії на будівництві можна заробити набагато більше, ніж в Україні. Це приблизно однакові зарплати.