Віщі сни про війну та знаки-символи: як на початку 20-го століття українці тлумачили сни?

У студії Громадського радіо фольклористка, старша наукова співробітниця Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, кандидатка філологічних наук Тетяна Шевчук.

Василь Шандро: Нещодавно вийшла книжка, яка називається “Українська усна снотлумачна традиція початку ХХ ст. (Розвідки і тексти)”. Її впорядковувала пані Тетяна. Загалом, як з’явилася ідея розвивати таку тематику? З яким матеріалом ви працювали?

Тетяна Шевчук: Традиція тлумачення снів є досить давня, але разом з тим – це жива традиція. Наша книжка написана на архівному матеріалі, який зберігається в наукових рукописних фондах Інституту Рильського. Саме в архіві Василя Григоворивича Кравченка зберігається багато снотлумачних текстів, які були зафіксовані протягом 1925-1928 років на території 14-ти сучасних районів Житомирської області і сучасних шести районів Хмельницької області. Те, як виник сам задум цієї книжки, і як рухалася робота над цією книжкою – свого роду фольклористичний детектив. Героями цього детективу є молода жінка і двоє чоловіків – таких уже старших. Цією молодою жінкою була Катерина Михайлівна Грушевська, донька відомого історика Михайла Грушевського. Катерині Грушевській було 23 роки, вона перебувала з батьком в еміграції, коли зацікавилася сновидіннями. Як це сталося? До її рук потрапив журнал, що видавався в Лондоні – «Фольклор», і цей журнал і досі видається. У ньому вона натрапила на звернення англійського лікаря і антрополога Чарльза Ґабріеля Селіґмена. Він звертався до Британських колоніальних чиновників та місіонерів з проханням фіксувати сновидіння. Прочитавши це звернення, Катерина Грушевська подумала: а чому б і їй не попрацювати спільно з королівським антропологічним інститутом Великої Британії та Ірландії, але над збором матеріалів українського народного сонника. Коли вона повернулася в Україну, то написала листа Чарльзу Ґабріелю Селіґмену до Лондона у 1924 році, в якому повідомила, що Українська Академія Наук хоче долучитися до проекту, над яким працює королівський антропологічний інститут Великої Британії та Ірландії. На той час Чарльзу Ґабріелю Селіґмену було вже за 50-ть. Третім фігурантом цієї історії був Василь Григорович Кравченко, який в той час працював у Волинському науково-дослідному музеї в Житомирі, бо саме він втілив на практиці оцей масштабний задум Катерини Грушевської. Вона розробила програму-питальник, яка називається «Програма збирання матеріалів до українського народного сонника”.

Василь Шандро: Що бачили українці у снах?

Тетяна Шевчук: Сни – це індивідуальний досвід, але цей досвід завжди відкритий універсальному, і саме оці універсалії снотлумачного досвіду і цікавлять фольклористів. Ми можемо снотлумачні тексти вважати фольклорними, тому що коли людина, яка тлумачить сон належить до традиційної культури, вона тлумачить цей сон згідно канонів цієї культури до якої вона належить. Виявляється, що окремі образи мають надзвичайну стійкість. Наприклад, у 1925 році на Житомирщині, у селі Буки було записано таке сновидіння: жінка розповідала про те, які сни їй снилися напередодні 1914 року. Вона говорила, що їй снився покійний батько, який просив напитися води. У сні вона пішла до криниці набрати цієї води, але коли вона витягла відро, то побачила, що там не вода, а кров. Вона злякалася, побігла розказувати цей сон сусідам, і вони сказали, що це є дуже поганий сон, що це буде або війна або що. А далі ці сни мали продовження, вона каже, що їй снилося спіле жито, яке жали і клали в снопи, але потім, поміж цього жита вона побачила як проростають зелені колоски нового жита, і їй сказали, що це, мабуть, точно до війни, що це будуть так лягти люди.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.