Вже майже 100 років, як Україна не має закону про державну мову, — Тарас Марусик

Василь Шандро: Якщо говорити про мову, на що б ви вказали з суто наукової і законодавчої точки зору?

Тарас Марусик: Дуже важко розділити політику від суто законодавчого аспекту мовного законотворення. Це питання постійно стояло під час і перед виборами. Те ж саме відбувається і тепер. Але на кожному етапі є свої нюанси.

Якщо говорити про політичний аспект, як тільки після довгої паузи були зареєстровані три законопроекти, відразу пішли інші, щоб застерегти непорушні права російської мови.

Якщо повернутися до поточного аспекту, у нас продовжується українська традиція мовного законотворення — часто відсутність єдності, певною мірою поборювання. Це те, що зараз відбувається з цими трьома законопроектами.

Мовне питання активно обговорювалося до 2012 року, особливо, коли  в неправовий спосіб ухвалився закон Колесніченка-Ківалова. Після цього була довготривала пауза. Низка громадських організацій, в тому числі я, восени 2015 року почали працювати над законопроектом про мови.

Паралельно я вийшов на Оксану Сироїд, заступницю голови ВРУ, щоб дізнатися, чому вона, як співавторка законопроекту 2012 року, не реєструє його на другому році депутатства. Тоді відбулося три зустрічі з громадськими активістами, громадські організації зверталися до Мінкульту. Це тривало 4 місяці, була створена Координаційна рада з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Мінкульті, де я є заступником голови.

У липні була створена Координаційна рада і ухвалено створення робочої мовної групи. Після цього ухвалено, що ми відмовляємося від опрацювання первісного законопроекту, беремо за основу, але на іншій філософській основі — не як закон про мови, а як два закони.

Наша робоча група працювала над законом про державну мову. Це йшло як відомий громадський законопроект №5670. Інша група доопрацьовує закон про права осіб, які належать до національних меншин. Але ці два законопроекти мають йти в пакеті.

Законопроект №5669 про державну мову і мови в Україні фактично той самий, бо його писало двоє людей ще в 2012 році — Сергій Головатий та Оксана Сироїд. Сергій Головатий зареєстрував його у серпні 2012 року, каденція закінчилася ВРУ в жовтні — шансів, що він пройде, не було. Нове скликання в січні 2013 року зареєструвало фактично той самий законопроект за авторством Яворівського, Матіос, Фаріон, Іллєнка, співавтори — Головатий і Сироїд.

Далі була пауза. Ці законопроекти були зареєстровані 19 січня, а за місяць до цього депутат від Блоку Петра Порошенка Ярослав Лисюк зареєстрував свій законопроект про мови. Він приходив до нас на робочу групу в Міністерство культури, пропонував усні пропозиції та зміни, дав зрозуміти, що реєструватиме.

Тетяна Трощинська: Що тепер робити зі всіма законопроектами?

Тарас Марусик: Нібито, рецепт простий: взяти за основу громадський законопроект, зареєстрований за прізвищем Подоляк, взяти, що є найкраще в тих законопроектах. На наших робочих зустрічах я пропонував, щоб у співавтори було записане ядро активістів, які працювали над законопроектом, щоб він не був ідентифікований як законопроект «Самопомочі».  

Василь Шандро: Які гарантії того, якщо найідеальніший законопроект буде прийнятий, він виконуватиметься? Про що найбільше дискутуватимуть люди?

Тарас Марусик: Думаю, найбільші дискусії будуть навколо згаданої ст.17 — мова освіти. В нашому громадському законопроекті окремо згадано про осіб, які належать до національних меншин, там сказано, що в тих навчальних закладах, які здійснюють навчання мовами національних меншин, особи, які належать до національних меншин, мають право на навчання своєю мовою.

Ця позиція жорстко критикувалася колегами з громадського сектора, які наполягають на тому, що треба не навчання мовами національних меншин, а вивчення мов національних меншин. Дехто навіть каже, що в національно-культурних товариствах.

Буде обговорюватися питання мовних інспекторів. У законопроекті №5669 випущено три статі: мовне інспектування, підстави мовного інспектування і ще одна стаття. Так квапилися реєструвати, що після 57 йде 59 стаття. Про мовне інспектування чого тільки не писали. І що мовний інспектор залізатиме в ліжко! Але я вже багато говорив про це: коли буде створена служба мовних інспекторів, вона одразу піде до міністра Авакова, якщо він буде на той час на посаді.

Тетяна Трощинська: Навіщо зараз потрібно говорити про мовний закон?

Тарас Марусик: Це ніхто не придумав. Йде природній процес. Не забувайте, що Конституційний Суд разом з головою Бауліним, який на мій погляд є нелегітимним, більше двох років гальмував конституційне звернення, хоча є три місяці на розгляд конституційного звернення.

І, нарешті, ніби з рукава, — слухання в листопаді минулого року слухання. В грудні виступали експерти, я в тому числі, всі в один голос живого каменю не залишили на законі «Про засади державної мовної політики». Був такий настрій і атмосфера, що цей закон буде скасовано.

Тепер це все затягується, в останній момент одне закрите засідання минулого тижня вже не відбулося. Зрозуміло, що багато людей, які «смикають за шнурочки» добре аналізують цю ситуацію. На сьогодні вже мав бути скасований закон Колесніченка-Ківалова.

Василь Шандро: Сьогодні о 18.00 в Музеї Української революції 1917-21 рр. відбудеться круглий стіл «Українська мова в добу УНР і в сучасній Україні». Очевидно, ситуація за 100 років змінилася. Але одним з основних аргументів проти мовного законодавства в Україні зараз є те, що це дискримінація російськомовних. Чому це так або не так?

Тарас Марусик: Це не відповідає дійсності. Нагадую, на виході є законопроект про права осіб, які належать до національних меншин. Просто представники російської національної меншини мають прийняти, що вони є представниками меншин. А російськомовні українці, бажано, щоб не так повільно, як равлики, поверталися до свого. Цей процес відбувається, хоч і неоднозначно. 100 років тому був закон про державну мову, як і тепер. Бо це парадокс, що майже 100 років Україна не мала (і не має досі) закону про державну мову.