Я впевнений, що Литвин не пройде до Нацради з питань науки та технологій, — Колежук

У студії Громадського радіо — доктор фізико-математичних наук, один з кандидатів до Нацради з питань науки та технологій Олексій Колежук.

Андрій Сайчук: Створення Нацради з питань науки та технологій — наслідок реалізації закону про наукову та науково-технічну діяльність. Цей закон — серце реформи наукової галузі в Україні. Розкажіть, що це за Національна рада. Чому вона важлива?

Олексій Колежук: Національна рада — це один з нових центральних органів, які передбачені законом про науку. В чому його суть? Це такий «двоголовий» комітет. Національна рада складається з адміністративного комітету і наукового комітету. В адміністративний комітет входять люди за посадами. Науковий комітет має складатися з 24 членів. Це мають бути представники наукової громадськості. І все це разом має бути дорадчим органом на найвищому рівні. Головою Нацради є прем’єр-міністр. Завдання цієї організації — вироблення наукової стратегії. Це те, чого Україна досі не має навіть у зародку. Нацрада створить Національний фонд досліджень і складе рамки грантового фінансування науки. Але це технічний момент. Надзадача — переламати ставлення до науки, яке зараз панує в Україні. В найкращому разі, середньостатистичний український бюрократ сприймає науку як якусь абстрактну іграшку. В гіршому разі, до науки вони ставляться презирливо. Не секрет, що багато наших можновладців мають наукові ступені. Дуже часто виявляється, що вони не писали тих дисертацій. Тому вони знайомі з брудною стороною довколанаукової кухні. Це і викликає таке ставлення. І це треба буде переламувати.

Андрій Сайчук: Як Нацрада має це зробити?

Андрій Куликов: І хто вам дасть на це гроші?

Олексій Колежук: Функціонування наукового комітету Нацради здійснюється на громадських засадах. Тобто люди не будуть отримувати за це зарплатню. Коли я давав згоду йти кандидатом, для мене було важливим те, що зі мною будуть люди, на яких я зможу покластися, коли робочій групі треба буде розробляти якість документи і на когось впливати. Але це дуже велика надзадача. Адже орган дорадчий. Науковий комітет не матиме можливості давати накази, наприклад, Академії наук. Цей орган матиме стільки влади, скільки він сам зможе вигризти.

Андрій Сайчук: Як зараз виглядає система важелів та повноважень в українській науці?

Олексій Колежук: Є дві основні гілки — Академія наук і вища освіта. Над всім цим — Міністерство освіти і науки, яке має певну владу і там, і там. Але влада Міністерства обмежена щодо Академії. Фінансування йде мільйонами різних струмочків. Воно дуже обмежене. Боротьба за ці струмочки дуже велика. Але обмеження не дозволяють ефективно використовувати навіть ті малі гроші, які є.

Андрій Куликов: Грантове фінансування — що це означає?

Андрій Сайчук: Як це було? І як це має бути?

Олексій Колежук: Повернімося до перших років незалежності України. Тоді під керівництвом теперішнього голови Ідентифікаційного комітету Сергія Рябченка був створений Державний фонд фундаментальних досліджень. Він досить ефективно функціонував у перші роки. Поступово це зійшло нанівець. Зараз Фонд існує. Але фінансування, яке через нього перерозподіляється, дуже мізерне на фоні всього іншого. Основна частина — бюджетне базове фінансування. Основна проблема в тому, що наші можновладці не розуміють принципу функціонування науки. Це для них або іграшка, або фейк.

В Україні нам не вистачає замовника. Будь-яка наука хиріє, коли немає замовника в суспільстві. Ми жаліємося, що наші вчені роблять продукт, який продається за кордоном. Але це зрозуміло, бо там знаходиться замовник.

Андрій Куликов: Хто в Україні може бути таким замовником?

Олексій Колежук: Я б зробив це у формі конкурсу. Є багато наукових груп, які налагодили самі якісь зв’язки з індустріальними замовниками. І вони сидять тихіше води, нижче трави, щоб ніхто їх не чіпав і ніхто не заважав їм працювати. Попросіть їх дати якийсь проект, скажіть, що вам потрібно, і означте перспективи. Можна зібрати всі ці речі, провести незалежне оцінювання і відібрати найкращі пропозиції. Це можуть бути речі, пов’язані з медициною, біологією, з тими областями, які не вимагають величезних капіталовкладень.

Андрій Сайчук: З 1991 року в НАНУ було 89 тисяч науковців. Зараз лишилося близько 18 тисяч. Це фантастичні цифри. І їх легко пояснити: такі науковці, як Олексій Болдирєв, мають близько 100 доларів на місяць. І це люди, попит на мізки яких є за кордоном. Проте вони працюють на ентузіазмі. До речі, новий закон передбачає істотне збільшення фінансування.

Олексій Колежук: На жаль, ця деталь нового закону обходиться стороною. Я не думаю, що зараз це реально. Є велика небезпека щодо того, що розмір фінансування залишиться той самий, просто його частину перекинуть на грантове фінансування. Це вже буде краще, ніж є. Але це неправильно.

Інформаційна частина: конкурс до наукового комітету Національної ради триває до 10 травня. Якщо у вас є хороші кандидати, ще можна встигнути.

Андрій Куликов: Можна висунути когось іншого?

Олексій Колежук: Звичайно. Це називається номінація.

Є два варіанти висунення людини. Перший — через офіційні структури, наприклад, вчену раду. Другий — ви можете зібрати групу з восьми кандидатів наук, які вас висунуть. Це мають бути фахівці у вашій галузі.

Ідентифікаційний комітет — комітет, який має обирати членів наукового комітету Нацради. Це 9 людей, 6 з них — іноземні вчені. Членів Ідентифікаційного комітету у свою чергу відбирала комісія з 25 українських науковців.

Андрій Сайчук: Чи є проблеми з тим, що можуть бути не дуже сильні кандидати?

Олексій Колежук: До закінчення конкурсу Міністерство не надає такої інформації. Але в моєму науковому околі висувають достойних кандидатів.

Андрій Сайчук: А якщо Володимир Михайлович Литвин, наприклад, буде висуватися?

Олексій Колежук: Цього, звичайно виключити не можна.

Андрій Сайчук: Але чи має шанс він бути обраним?

Олексій Колежук: З такої якості членами Ідентифікаційного комітету, я впевнений, що ні.