Як фінансові установи ошукують українців, видаючи споживчі кредити?

У студії Громадського радіо Юлія Вітка, заступниця керівника проекту USAID «Трансформація фінансового сектору в Україні». Говоримо про результати першої хвилі дослідження “Чи справедливо ставляться до споживачів”.

Наталя Соколенко: В Україні провели дослідження: що відбувається на ринку фінансових послуг, наскільки чесно себе поводять із позичальниками ті компанії, ті фірми, ті банки, які надають ці споживчі кредити. Пані Юлію що виявило це дослідження? У якій ми ситуації?

Юлія Вітка: Наш проект проводив дослідження методом таємного покупця про реальні практики на ринку споживчого кредитування, не тільки банків. Ми брали за приклад як це робиться в інших країнах – це спеціально навчені співробітники соціологічної компанії збирають інформацію, ідуть в банки чи інші фінансові установи під виглядом позичальника, так ніби вони хочуть взяти кредит. Банківські працівники, звичайно, не знали, що це фейковий позичальник, таким чином ми зібрали матеріали. Крім того ми збирали всі зовнішні доступні матеріали: рекламу, проекти договорів, і все це проаналізували. Результати дослідження для нас як для експертів не є несподіваними, приблизно ми це й очікували – вони невтішні. Які основні результати дослідження? Перше – це те, що потенційний позичальник дуже погано поінформований про те який саме продукт він бере і скільки він за нього переплатить. Перш ніж прийти людина має знати в який банк їй йти. Для цього вона дивиться рекламу, збирає якусь інформацію. У всій цій інформації вона не побачить реальну процентну ставку. Вона може буде бачити якісь цифри, може там їх взагалі не буде, але це точно не та справжня вартість кредиту, яку вона заплатить потім. Я надіюсь, що це зміниться з новим законом про споживче кредитування, який вже прийнятий, який зобов’язує розкривати і в рекламі, і в іншій інформації реальну відсоткову ставку.

Наталя Соколенко: Дотримуються цього нового закону?

Юлія Вітка: Це ми перевіримо у другій і третій хвилі. У першій хвилі ми дивилися як це було до прийняття закону.

Наталя Соколенко: Що ще здивувало в цьому дослідженні?

Юлія Вітка: Не надається письмова інформація перед отриманням кредиту, так як це вимагається законодавством, навіть тим, яке діяло. Тобто коли особа приходить в банк чи фінансову установу їй розповідають про все усно, мало що надається письмово. Але наскільки потім можна покладатися на ці поради, на ці роз’яснення. Немає роз’яснень, які будуть штрафи за прострочення платежів. Тільки потрібно додатково запитувати, і не факт що вам все це правильно розкажуть консультанти. Ще така цифра з нашого дослідження, що велика частина консультантів самі і не знають що відповідати на певні запитання споживачів. Ще не інформують про таке важливе право як право відмови від кредиту, навіть після того як ви підписали договір. Ви маєте право протягом 14-ти днів відмовитися від кредиту: прийти додому, передумати, прийти в банк. Це обов’язкове правило для всіх банків, воно як діяло так і буде продовжувати діяти. Це не розказують споживачу, тому що ніхто не зацікавлений надати таку інформацію, але про це потрібно знати і цим правом користуватися, якщо потрібно. Далі договори, які ви підписуєте. Я як юрист в минулому була неприємно вражена, що договори неякісно складені, мають незаконні умови: прямо умови, які суперечать законодавству. Тому це потрібно читати і зважувати: готові ви таке підписувати чи ні. Наприклад, що фіксована ставка може бути змінена банком в односторонньому порядку. Також часто є так зване третейське застереження: коли вам кажуть, що у разі спору всі наші спори будуть вирішуватись в Третейському суді при якійсь асоціації, не в загальному суді. Ці Третейські суди можуть бути кишеньковими, вони фінансуються цими ж асоціаціями-учасниками ринку, і людина, на жаль, не має шансів на об’єктивне вирішення цього питання.  

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.