Як МОЗ готується впроваджувати трансплантації до прийняття закону?

Від цього тижня зареєстровані інструкції трансплант-координації. МОЗ працює над реєстром, ми змінили інструкції анестезіолога і створили інструкції з трансплант-координації, — Олександр Лінчевський

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Євгенія Гончарук

Гостi

Олександр Лінчевський

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_rankova-hvylya-17-09_23_linchevskiy.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_rankova-hvylya-17-09_23_linchevskiy.mp3
Як МОЗ готується впроваджувати трансплантації до прийняття закону?
0:00
/
0:00

Які перспективи у відповідного законодавства, яке зробить можливими операції з трансплантації, і що вже зараз робить команда Міністерства охорони здоров’я. Коментує заступник голови МОЗ-у Олександр Лінчевський.

 

Анастасія Багаліка: Поговоримо про зміни в сфері медицини, але не ті, які стосуються загальної реформи, а щодо запровадження в Україні базового законодавства для того, щоб здійснювати трансплантацію. Наскільки це реально, як ви оцінюєте ці перспективи?

Олександр Лінчевський: Це більше питання до слухачів і до медіа: наскільки ми як суспільство готові до трансплантації. Трансплантація ніколи не була медичною проблемою. Це цивілізаційна проблема суспільства як такого, нашої з вами готовності до порятунку співгромадян.

Потенційний донор, наш з вами близький родич, лежить у відділенні реанімації: у нього б’ється серце, він теплий, за нього дихає апарат. Але лікар нам каже: він не може жити, у нього помер головний мозок. Він помер. незважаючи на те, що серце ще б’ється. Наскільки ми готові прийняти рішення і дати згоду на вилучення органів у нашої з вами близької людини, щоб порятувати іншого?

Анастасія Багаліка: Ви все-таки за принцип, коли родичі можуть давати цю згоду?

Олександр Лінчевський: Презумпція згоди і незгоди не впливає на рівень трансплантації в країні. Це штучна дискусія. Моє особисте переконання, що сьогодні українському суспільству більше підходить презумпція незгоди. Ми повинні свідомо написати, погодитися — з українцями це не піде насильно.

Яким би не був закон, якою б не була ця презумпція згоди-незгоди, це не вплине в підсумку на кількість трансплантацій, які проводяться в країні

Анастасія Багаліка: Деякі операції з трансплантації в Україні проводяться. Але працює старе законодавство, воно дуже «діряве».

Олександр Лінчевський: Ми з вами обговорили суспільний рівень у цій «трансплантаційній піраміді», для цього нам треба про це говорити постійно. Тепер піднімемось на рівень вище — на медійне висвітлення. Насправді, трансплантацію і зараз, за існуючого закону і підзаконних актів, можна виконувати в Україні, це дозволено. На превеликий жаль, саме медіа «вбили» свого часу трансплантацію. Саме медійна неадекватність та гонитва за «жовтими» скандалами в цій ситуації є неприпустимою.

На сьогодні та трансплантація, яка виконується, є не завдяки, а всупереч. І завдяки колосальній мотивації, передусім, запорізьких трансплантологів. Це робиться їхнім колосальним авторитетом та стараннями. 

Євгенія Гончарук: Скільки подібних операцій робиться в Україні за рік?

Олександр Лінчевський: Якщо ми говоримо про «трупну трансплантацію», то в Запоріжжі минулого року робилося шість. Ми маємо 6000 пацієнтів, які лікуються зараз процедурою гемодіалізу. Тобто маємо 6000 людей, котрим треба зробити трансплантацію нирки.

Анастасія Багаліка: Останнім часом з’явився ряд медіа, які кажуть, що трансплантація потрібна, прийміть закони. Але цього не відбувається. То де ключ до вирішення проблеми?

Олександр Лінчевський: У відсутності трансплантації можна знайти інтерес. Коли кажемо, що мільярди гривень щороку витрачаються лише на гемодіаліз, на закупівлю всього необхідного, ясно, що тут може бути інтерес в зайвому році без трансплантації в сорокамільйонній країні. 

Анастасія Багаліка: У Комітеті є два закони, якщо не помиляюсь, вони і досі там.

Олександр Лінчевський: У Комітеті є депутати, які підтримують і медичну реформу, і трансплантацію, є Олексій Кириченко, який є членом робочої групи і дуже багато сил і часу витрачає, щоб зробити закон «Про трансплантацію» зручним для лікарів і хорошим для пацієнтів. І ми зараз говоримо про єдиний закон, який готується до другого читання.

Анастасія Багаліка: Ці речі мають відбуватися паралельно : медреформа і запровадження законодавчої бази для трансплантації?

Неадекватне медійне висвітлення шкодить пацієнтам, які не погоджуються і бояться, і дуже шкодить лікарям, які є незахищеними і складають руки

Олександр Лінчевський: Щодо медреформи, ми зараз говоримо лише про зміну системи фінансування. Здорове фінансування лікарів, медичної системи створить базу для розвитку будь-якої галузі, не тільки для трансплантології. Тому голосування за зміни фінансування є наріжним каменем.

Позитивне голосування дозволятиме на цьому ґрунті говорити і про трансплантацію, про зміни на первинній ланці, в сільській медицині і де завгодно.

Євгенія Гончарук: Що має бути першим, закон, а потім почнеться розбудова системи, яка має забезпечувати ці процеси? Чи ми зараз можемо почати над чимось роботу

Олександр Лінчевський: Ми не могли чекати, адже це тягнеться багато років. Ми, теперішня команда Міністерства, працюємо, робимо або вже зробили все, що можемо, не маючи прийнятого закону.

Мова йде про роботу над створенням реєстру, списку очікування. Найскладніше в цій історії те, що ми маємо лікаря, який є вдома, лікарню, пацієнта, який живе в селі чи містечку, і донора в лікарні. Нам треба діагностувати смерть мозку, визнати донора донором, організувати бригаду забору органів, яка вилучить, що потрібно. Потім зустріти пацієнта, хірурга, донорські органи в центрі, де буде відбуватися трансплантація. Ця логістика має якісь ІТ-рішення, бо є реєстри донорів, пацієнтів. Ця велика система повинна охоплювати центри, де проводиться трансплантація.

Ми працюємо над цим реєстром, який дозолятиме працювати всій цій системі. Незнання того, яким буде проголосований закон, не дає нам можливості працювати швидко.

На сьогодні ми змінили посадові інструкції лікаря анестезіолога. Як було раніше: анестезіолог діагностує: тут пацієнт помер, це донор. А потім завдяки медіа з’являється протилежна сторона і каже: а чому раптом лікар діагностував смерть головного мозку, а він мав право? Від минулого тижня анестезіолог захищений і має право це робити.

Трансплант-координатор запускає всю систему, ланцюг виклику лікаря, пацієнта. Цієї посади не існувало. Від цього тижня зареєстровані інструкції трансплант-координації.

Створена навчальна програма, бо трансплант-координаторів і анестезіологів треба десь вчити, адже вони цього не робили раніше, тому в Запорізькій академії післядипломної освіти є цикл тематичного вдосконалення і тепер лікарня може направити майбутнього трансплант-координатора, анестезіолога на курс в Запоріжжя. Це те, що зробило міністерство, ще не маючи закону.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі