Як сьогодні читати та вивчати Василя Стуса?

Про постать Василя Стуса та його тексти розповідає акторка Галина Стефанова.

Ірина Славінська: Як Василь Стус сам читає свої тексти?

Галина Стефанова: Він читав своїм єством, наша можливість — вслухатися. Хто і як сприймає — це індивідуальна спромога кожного з нас. Я дуже люблю його тембр, особливе вимовляння приголосних. Коли ти слухаєш його, маєш шанс якщо не ввійти у це невідоме, то принаймні доступитися до нього.

Анастасія Багаліка: Як вдалося зберегти цей голос та донести його до сьогодення?

Галина Стефанова: Наскільки я знаю, Іван Калиниченко записував. І так люди зберігали, з ризиком. А вірші Стусові — завдяки тому терплячому переписуванню, тому ми маємо дуже багато варіантів майже кожного вірша.

Ірина Славінська: У вашій моновиставі «Палімпсести» звучить поезія Василя Стуса. Напевно, доводилося вдивлятися у цю постать, поєднувати тексти, те, як вони читаються поетом, накладати на це біографію.

Галина Стефанова: Так сталося, коли святкувалося 60-ліття Василя Стуса, Дмитро Стус запросив мене читати там Вірші Стуса. Сестри Тельнюк написали неймовірні пісні. Від того часу почалися зустрічі, розмови. Якщо ти вже відчув магію Стуса, ти не хочеш та не можеш від неї відійти. Це виповнює твоє життя, твій світ чимось таким, що ти ніде не знайдеш.

Роман Веретельник сказав, що треба робити виставу. Нам хотілося, щоб у виставі був актор за Василя Стуса. Мені тоді відводилася роль за дружину, за маму, за сестру. Ми шукали партнерів серед дуже гарних акторів, але сталося так, що ніхто не став працювати.

Микола Іванович Мерзликін, який був постановником, сказав, щоб я брала сама. У нас був досвід роботи над моновиставою “Стіна”, де я грала Варвару Репніну, де Шевченка являла сама Варвара. Він каже: «Тут перед тобою подвійний виклик. Бо ти теж того поета являєш як жінка, як сестра, як мама, як він. Але він мусить бути інакшим, бо він є інакшим». Хоча ці долі накладаються: 47 земних років, трагічна смерть на чужині, перепоховання, яке стає більше, ніж тризною. У Рахнівці, де народився Василь Стус, виходиш в сад  — рельєф йде в долину і знову догори. І таке враження, що ти в Кирилівці, в тому саду, де похована мама Шевченка. Таке враженя, що хтось прикладав і там, і там особливий кут.

Ірина Славінська: Як читати та вивчати Стуса після Революції Гідності?

Галина Стефанова: Коли ти працюєш, ти про це не думаєш. Входження в Стусовий чи інший текст —  труд. Це бажання і здатність залишити всі свої лекала, знайти подив перед чудом життя, творення, перед тим, що в когось народжується такий образ чи фраза, бо в поетах ми шукаємо те, чого ми самі не можемо вимовити, але що нам близьке.

Входження в Стусовий чи інший текст —  труд. Це бажання і здатність залишити всі свої лекала, знайти подив перед чудом життя  і творення.

Ірина Славінська: Що вимовляє Василь Стус для сучасної України, що ми не можемо вимовити?

Галина Стефанова: Я скажу віршем, моїм подивом. Сьогодні 14 січня, а 12 січня 1972 року почалися арешти, і він був одним з перших заарештованих, а 18 січня він в камері пише вірш, де нема ненависті:

Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать —
така ясна лягла мені на душу
сумиренну, що я збагнув блаженно:
ота зоря — то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем.
Ота зоря — вістунка твого шляху,
хреста і долі — ніби вічна мати,
вивищена до неба (від землі
на відстань справедливості) прощає
тобі хвилину розпачу, дає
наснагу віри, що далекий всесвіт
почув твій тьмяний клич, але озвався
прихованим бажанням співчуття
та іскрою високої незгоди:
бо жити — то не є долання меж,
а навикання і самособою — наповнення.
Лиш мати — вміє жити,
аби світитися, немов зоря.

Щоб я не сказала про цей вірш, я не скажу більше, ніж він говорить за себе. Кожен з нас в силу досвіду, страждання, спротиву чує щось, що робить його набагато вище за себе.

Анастасія Багаліка: Коли людина може читати та розуміти поезію Стуса?

Галина Стефанова: Як кажуть, вчитель приходить, коли учень готовий. Одному досить почати читати це в 10-15 років, а комусь і в 40 воно не відкриється. Ти зустрінеш текст, який тобі сьогодні потрібен. Хтось не буде потім перечитувати, хтось повернеться.

Я знаю, що для вчителів в школі є страшенно велика відповідальність не злякати молоду людину тією силою. Тут величезна потреба вчителям та людям гуманітарного простору говорити, радитися, обмінюватися знаннями та враженнями, що до сильного треба підводити дуже обережно, щоб не відштовхнути.

Ірина Славінська: Чи до постаті Стуса та до цієї поезії варто підходити в ракурсі жертви, героя чи як ще?

Галина Стефанова: Треба підходити як до тексту, явища. Чим більше ми навчимося підходити чистими, тим більше нам відкриється, тим більше навчимо почути власне сприйняття.