Як змусити нардепів припинити «кнопкодавити»?

Андрій Куликов: Коли нещодавно В’ячеслав Редько, Голова асоціації прогресивних реформ розповідав, що хоче залучити колишніх народних депутатів і народних діячів до своєї ініціативи поборювати «кнопкодавство» у ВРУ, мені було цікаво, хто приєднається перший. І от у нас в студії Юрій Костенко. Чому ви вважаєте, що потрібно підтримати В’ячеслава Редька?

Юрій Костенко: Моя попередня політична і громадська діяльність показала, що лише громадянське суспільство в європейському розумінні цього слова здатне набагато сильніше покращувати діяльність владних інституцій, ніж будь-який закон чи навіть Конституція. Саме громадянське суспільство всі роки незалежності було локомотивом усіх змін від Декларації про державний суверенітет, Акту про незалежність, революцій і також все, що сьогодні відбувається в нашому житті.

Тому ця ініціатива є слушною. Лише розвинуте громадянське суспільство здатне дати відповіді на всі проблеми, які сьогодні стоять перед Україною.

П’ять скликань я був народним депутатом України. І що дуже важливо, депутатом 1-го скликання. Тоді якраз зароджувалася система, як депутат повинен працювати в парламенті.

Андрій Куликов: А тоді кнопка була?

Юрій Костенко: Звичайно, була. Але нею не користувались. В першому скликанні депутати повірили в усі ці демократичні ідеї, вони змінили свою професійну діяльність на користь парламентаризму (це потім було закріплено у відповідних законах, у регламенті ВРУ, потім в Конституції). В першому скликанні такої теми як «кнопкодавство» практично не було. Вона з’явилася десь на 2-ге скликання (1994-98 рр.), коли в парламент почав заходити інтерес бізнесу, в першу чергу, великого. А це далі породило цілу низку ганебних явищ. Далі практика голосування «за того парня» набула ганебного рівня. На сьогодні, якщо припинити цю практику, можна сміливо прогнозувати, що жодного закону в ВРУ прийнято не буде.

Я шість років був членом ПАРЄ і звернув увагу, що не завжди при голосуваннях є більшість (як вимагає регламент ВРУ). Там мінімальна кількість тих, які здатні ухвалювати рішення, десь 25% із загальної чисельності ПАРЄ. Якщо йде голосування, ти голосуєш тільки персонально.

Наприклад, у парламенті ФРН рішення про законопроект ухвалюють фракції. Ті рішення юридично ухвалюються, а вже на пленарному засіданні питання вирішується досить формалізовано. У Британії, з якої почався парламентаризм, індивідуальне голосування — свята святих, там навіть є два окремі ходи, через я відбувається підрахунок голосів: депутати, які за, йдуть одним ходом, ті, хто проти, — іншим.

Речі, які практикуються в українському парламентаризмі, ніде не практикуються в демократичному світі. Виходячи з конституційної норми, що депутат голосує персонально, змінювати регламент, закон про статус народного депутата, але домогтися персонального голосування.

Анастасія Багаліка: Щоб розірвати замкнене коло, потрібна громадянська активність і розуміння широкого кола громадян, що таке Верховна Рада, для чого вона існує і що робить не так. Коли конкретних людей ловлять на «кнопкодавстві», показують, кого і чому зловили, люди часто прозрівають, а іноді — ні.

Юрій Костенко: Посилена увага до цієї теми, те, як «кнопкодави» висвітлюються у ЗМІ — це підготовка до тієї роботи, наслідком якої стане перехід до персоніфікованого та відповідального голосування. Якщо дати виборцям інформацію, що це за депутат, що він робив і як голосував, це впливатиме на позицію виборця.

Якщо змінювати нинішній регламент і шукати шляхи, коли народний депутат буде голосувати персоніфіковано, а як ні — будуть відповідні покарання, це також робота, що веде до вирішення цієї проблеми. А її наслідком має стати більш якісне прийняття законів.