Громадське радіо
В студії «Громадського радіо» учасниці театру фольклорної пісні «Дивина» Юлія Куліненко, Серафіма Сокольвак та Світлана Медвєдєва.
Вікторія Єрмолаєва: Я знаю, що театр фольклорної пісні «Дивина» родом з Донецька, так?
Серафіма Сокольвак: Так, колектив був створений в 1998 році на базі Донецького національного університету. В 2014 році ми переїхали в Київ.
Вікторія Єрмолаєва: Де ви виступаєте?
Серафіма Сокольвак: Інколи ми проводимо власні заходи, наприклад, на Андріївські вечорниці ми робили свято Калити, літом робили захід на Івана Купала. Нас можна побачити в «Театрі переселенця». На свята нас запрошують колядувати.
Юлія Куліненко: Можна зайти на нашу сторінку у Фейсбуці, яка називається «Дивина», і ми там завжди анонсуємо якісь події, де ми будемо виступати.
Сергій Стуканов: Чи змінився ваш склад з того часу, як ви переїхали з Донецька?
Юлія Куліненко: Змінився, і Світлана як раз долучилася до нас вже в Києві на проекті «Театру переселенця».
Світлана Медвєдєва: До речі, у 2009 році у Донецькому університеті я проходила прослуховування, але з якихось причин займатися не стала. Та, коли я знов побачила дівчат у «Театрі переселенця», то зрозуміла, що нікуди вже від них не подінуся.
Вікторія Єрмолаєва: З якої пісні починається ваше колядування, коли вас запрошують?
Серафіма Сокольвак: Залежить від того, в яку родину заходимо і для кого першого хочемо заспівати. Наприклад пісня «А дома, дома пан господар» із Семенівки.
Вікторія Єрмолаєва: Я знаю, що існують колядки і для самотніх дівчат та чоловіків.
Серафіма Сокольвак: Так, наприклад «Зажурилася грутая гора».
Сергій Стуканов: Ті колядки, які ви співаєте, мають який зв’язок саме із Донеччиною, чи це загальноукраїнські пісні?
Серафіма Сокольвак: В нас багато переселенців з різних регіонів України, тому не можна сказати, що ці пісні притаманні саме для Донеччини. Є дуже схожі і сюжети, і мелодії в інших регіонах. Через те, що люди перемішуються в регіонах, щось забувається, щось долучається, змінюються слова пісень, тобто є щось і загальне, і особливе.
Сергій Стуканов: Де ви знаходите свої колядки?
Юлія Куліненко: Наш керівник збирала фольклор, в неї є дві збірки календарно-обрядових пісень та весільних пісень. Як раз з цих доробок ми багато беремо. Також ми проводимо власні експедиції по селах, намагаємось слухати бабусь. Є в нас колядка з села Єгорівки Волноваського району «Ой дивно є новорождене».
Вікторія Єрмолаєва: Є ще таке поняття як маланкування. Розкажіть, що це таке і чи співаєте ви маланок?
Серафіма Сокольвак: Так, на Донеччині дуже часто водили маланку. Це такий персонаж, який вміє ходити між святами. Коли маланка п’є воду з ріки, це вона здійснює перехід між святами. Вона може принести звісточку від нас до наших пращурів і навпаки. На цю тему є і в нас багато пісень, зокрема одна дуже гарна — із села Талаківка під Маріуполем.
Сергій Стуканов: Коли ви шукаєте колядки по селах, чи стикаєтесь ви з тим, що ці традиції і пісні пам’ятає лише старше покоління, а середнє — ні?
Серафіма Сокольвак: Можна сказати і так, але мені здається, останнім часом люди більше цікавляться своїми традиціями, особливо молодь.
Сергій Стуканов: На Донеччині також?
Серафіма Сокольвак: Тільки через наш колектив пройшло багато людей — чоловік 30-40 точно. І з тих дівчат, хто з нами не залишився, кожна або створила свій колектив, або співає в іншому подібному колективі.
Вікторія Єрмолаєва: Розкажіть, які у вас плани на 7 січня?
Серафіма Сокольвак: В нас буде багато поїздок, будемо ходити від дому до дому, нас чекають і запрошують. Наприклад, хочемо вам заспівати відносно нову колядку в нашому репертуарі. «Ой у пана Івана».
Вікторія Єрмолаєва: Як вас можна запросити поколядувати?
Серафіма Сокольвак: Ми розмістили пост в себе на сторінці, і люди телефонують, вже навіть нас запросили на 14 січня, на день Василя. До нас навіть приєднуються знайомі люди, які хочуть з нами поколядувати.
Вікторія Єрмолаєва: Чи не заспіваєте ви на кінець розмови Щедрика Леонтовича?