Якої допомоги потребують люди з вадами зору?

У документі, який оприлюднило УТОС йдеться про те, що незрячі громадяни України вже декілька років не отримують особистих засобів реабілітації: тростин для орієнтування, озвучених годинників, пристроїв для читання озвученої літератури, термометрів із звуковим виводом.

Дмитро Тузов: Ви організували зустріч із народними депутатами, щоб донести до них цю проблему. Якими були результати зустрічі?

Михайло Новосецький: Раніше нам видавали ці засоби реабілітації через нашу організацію, потім зробили через місцеві управління праці та соціальної політики. І, на жаль, зроблено такий механізм, що не знаходиться таких підприємств, які могли б взяти на себе закупівлю та видачу таких засобів реабілітації для незрячих громадян України.

Скажімо, потрібно піти в аптеку чи в магазин по хліб: тобі потрібен або супроводжуючий або хоча б тростина. І декілька років нам цих тростин не видають. Потрібно піти до лікаря на 14.00, але як дізнатися, котра година? Потрібен звуковий годинник. Або людина хвора, як дізнатися температуру вночі?

Вкрай потрібні ці індивідуальні пристрої, які дають людині можливість якось самоорієнтуватися в житті. В зв’язку з тим, що нема таких підприємств, ми неодноразово зверталися до уряду з тим, щоб нам дозволили, як в інших державах, закуповувати ці засоби реабілітації, а держава повинна їх відшкодовувати.

Зробили проект постанови Кабміну №321, але це поки проект. Коли ним почнуть користуватися ніхто не знає. А палиці, термометри, мобільні зі звуковим виводом потрібні вже сьогодні. Ми би хотіли, щоб чиновники, які за це відповідають, швидше втілили програму в життя.

Дмитро Тузов: Чому через УТОС неможливе розподілення всіх засобів, про які ми говоримо?

Михайло Новосецький: Держава років п’ять як взяла видачу всіх засобів реабілітації в свої руки. Можливо, в цьому є певний сенс. Коли вони видавалися через ГО, можливо, були недоліки.  Знаходився тендер, «чиясь» організація, яка вкладала кошти, закуповувала пристрої, а потім видавала їх: пристрої були найдешевші, не завжди якісні.

Тому потрібно переходити до того, що є в Росії, в Європі: людина купила певний пристрій, який їй потрібен, якщо він в тому обсязі коштів, який призначила держава, їй відшкодовується, а якщо дорожче, людина доплачує свої кошти. І тут питання в тому, як швидко це зроблять наші чиновники.

Любомир Ференс: Така ситуація стабільна протягом всіх років незалежності?

Михайло Новосецький: Ні. Я би сказав, особливо нестерпно це зараз, в останні роки, бо перестали видавати ці палиці, озвучені годинники.

Дмитро Тузов: Чи закладено в державний бюджет необхідні кошти для закупівлі обладнання?

Михайло Новосецький: Як правило, щороку держава окремим рядочком закладає певні суми, немалі, для закупівлі засобів реабілітації для всіх, а потім ділиться між незрячими, нечуючими і так далі. Але механізм, як їх звідти взяти, поки на етапі обговорення. І дуже хотілося би це пришвидшити. Хотілося б хоч якісь засоби реабілітації, щоб можна було піти в магазин чи в аптеку.

Дмитро Тузов: Четвертого жовтня ви планували зустріч з народними депутатами. Чи вдалось донести позицію?

Михайло Новосецький: Ми майже завжди зустрічаємось з депутатами, з чиновниками з міністерства. Як правило, на словах всі співчувають і кажуть, що проблему будуть вирішувати, але ж оце «будуть вирішувати» інколи звучить, як насмішка. Хотілося б дії, а не обіцянок.

Дмитро Тузов: Чи випускається зараз в Україні література шрифтом Брайля, в яких обсягах?

Михайло Новосецький: Так, випускається двома юридичними особами, одна з них наша (Будинок звукозапису та друку). Держава виділяє кошти, ми набираємо тематичний план, повідомляємо про це ГО, школам-інтернатам для незрячих людей. Таким чином готується план, який ми потім подаємо в міністерства. Потрібно пройти два міністерства, потім Фонд соціального захисту інвалідів, а наше підприємство потім випускає таку літературу. 

Дмитро Тузов: Я знаю, що раніше працювали підприємства, на яких були задіяні люди з вадами зору. Яка ситуація зараз?

Михайло Новосецький: Багато людей думають, що ці підприємства нам зробила держава. Але ще в 20-30 роках минулого століття незрячі люди створили спільні артілі, які переросли в кооперативи. А потім поступово наші попередники за власні кошти створили свої підприємства. Вони працювали, розвивалися.

Сьогодні є біля 60 учбово-виробничих підприємств, де можуть бути працевлаштовані незрячі. Зважаючи на те, що є закон про 4% працевлаштування людей з інвалідністю, як правило, незрячій людині потрібна стороння допомога. Саме тому були засновані такі підприємства, бо незрячі потребують спеціального обладнання, пристосованих робочих місць. Але ці підприємства сьогодні не виживають в конкурентній боротьбі. Щоб забезпечити в подальшому їхню життєдіяльність, повинні бути якісь преференції від держави.

Дмитро Тузов: Чи знаємо ми, скільки людей в Україні страждають від цієї неврегульованості і потребували б особливих умов у зв’язку з тим, що в них є проблеми з зором?

Михайло Новосецький: Сьогодні державні органи не ведуть точного обліку, скільки в нас людей з тими чи іншими вадами. Тому ми робимо певні можливі для нас кроки, щоб шукати людей, які втратили зір, приймати їх в свої організації. Я впевнений, що десятки тисяч людей, які втратили зір, сидять вдома. Наша організація допомагає таким людям, зокрема, в навчанні тому, як орієнтуватися. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.